Гранати в Нікопольському суді та реформа українського правосуддя
Символічний підсумок на четверту річницю Майдану
Чоловік підірвав дві гранати в Нікопольському суді. Бо суд над убивцями сина знову перенесли.
Такого самосуду в судах ще не було. Тепер є. І це дзвіночок.
Справа ця була суто кримінальна, але є одна сумна тенденція: затягування і переноси судових слухань.
Адвокати Євромайдану на чергову річницю розказували про тяжкий психологічний стан родичів Небесної сотні. Коли суди над тітушками і беркутятами переносять, відтягують, судді відмовляються братися за делікатні справи — і у підсумку зневіра і безсилля випалюють усі емоціі. Люди хочуть крові. Це нормально ненавидіти вбивцю кровного родича аж до його знищення.
В київських судах давно рамки є. І сумки перевіряють. На резонансних справах чи в преміум-судах так точно.
Нікопольський і низка їм подібних — там пронести гранату до зали і зірвати — раз плюнути.
Символічний підсумок на четверту річницю Майдану.
І попередження тим, хто прикривається в суді від резонансних справ пулом адвокатом, інвалідностями і тишком-нишком носить гроші родичам жертв, як сумнозвісна Зайцева у Харкові.
Гранати, постріли, бомби у дворі суду — це було давно очікувано. Особливо після рішень по сепарах, мінстру ЛНР з вугільних питань і фігурантів 2 травня в Одесі. Одного ж піймали потім і вклали в реанімацію?
Це легке відчуття сатисфакції і суду Божого й людського — має один великий недолік.
Гранатометник загинув, а його два вороги усе ж живі. Один підсудний уже помер в лікарні. Невинуватий конвоїр і секретарка суду — просто робили свою роботу. Це випадкові жертви від загального бажання справедливості і розуміння, що щось кардинально пішло не так. І коли сьогодні наші «верхи» вітатимуть нову голову Верховного суду, як ознаку рішучих реформ. Є одне «але» — Нікопольський суд, ото взірець українського правосуддя, до якого рука реформ не дійшла і хтозна коли прийде.