Гранати в Нікопольському суді та реформа українського правосуддя

Адвокати Євромайдану на чергову річницю розказували про тяжкий психологічний стан родичів Небесної сотні. Коли суди над тітушками і беркутятами переносять, відтягують, судді відмовляються братися за делікатні справи — і у підсумку зневіра і безсилля випалюють усі емоціі. Люди хочуть крові. Це нормально ненавидіти вбивцю кровного родича аж до його знищення.

В київських судах давно рамки є. І сумки перевіряють. На резонансних справах чи в преміум-судах так точно.

Нікопольський і низка їм подібних — там пронести гранату до зали і зірвати — раз плюнути.

Символічний підсумок на четверту річницю Майдану.

І попередження тим, хто прикривається в суді від резонансних справ пулом адвокатом, інвалідностями і тишком-нишком носить гроші родичам жертв, як сумнозвісна Зайцева у Харкові.

Гранати, постріли, бомби у дворі суду — це було давно очікувано. Особливо після рішень по сепарах, мінстру ЛНР з вугільних питань і фігурантів 2 травня в Одесі. Одного ж піймали потім і вклали в реанімацію?

Це легке відчуття сатисфакції і суду Божого й людського — має один великий недолік.

Гранатометник загинув, а його два вороги усе ж живі. Один підсудний уже помер в лікарні. Невинуватий конвоїр і секретарка суду — просто робили свою роботу. Це випадкові жертви від загального бажання справедливості і розуміння, що щось кардинально пішло не так. І коли сьогодні наші «верхи» вітатимуть нову голову Верховного суду, як ознаку рішучих реформ. Є одне «але» — Нікопольський суд, ото взірець українського правосуддя, до якого рука реформ не дійшла і хтозна коли прийде.