Справжня революція у Вірменії наблизила б падіння путінського режиму в Росії
На місце Саргсяна навряд чи поставлять євроінтегратора і демократа
До Вірменії ставлюся виключно, як до путінської держави-сателіта.
Як до близького соратника РФ в ООН, який блокував усі резолюції щодо України, включно із найвихолощенішою — про територіальну цілісність і єдність від 27 лютого 2014.
Як до держави, яка в 2016 році посилювала російську військову присутність в регіоні, створюючи нові загрози для Грузії і Туреччини. Перекидала техніку, людей поближче до Сирії і підписувала договір про єдину ПВО. Тобто, рило абсолютно в пушку.
Попри радісну істерику про гордий народ, який переміг, в наших фейсбучеках — мене дивує легкість із якою силовик і багаторічний міцний господарник пішов у відставку.
Я обережно ставлюся до мотивів, чого армія вийшла на протести під улесливим соусом «армія з народом». Які мотиви і хто їх танцюватиме згодом?
І головне, які гібридні методи задіє Росія заради приструнення незручної ситуації із сателітом.
В цьому плані цікава реакція офіційної пельки російського МЗС Захаровоі, яка сказала, що бла-бла, один народ:
«Армения, Россия всегда с тобой!». Песков же заявив про спостереження за найближчим союзником, з яким розвиваються найтісніші стосунки.
Ітого.
Якщо запахне реальною перемогою революції, будуть обов’язкові спроби щось віджати чи анексувати.
Протестуючі на вулицях мали вимоги в виключно до Саргсяна. Бо чувак реально вертів законом і стрибками із президентства в прем’єри і навпаки, як Владімір Владімірович.
На місце Саргсяна навряд чи поставлять євроінтегратора і демократа, бо амплуа сателіта і залежність від РФ в усіх сенсах, а також крюк у вигляді Нагорного Карабаху ніхто не відміняв.
Для Росії ж реальний революшен на цій території означав би наближення падіння. Чого у Москві не хоче ніхто.