Білорусь – це не одна, а дві країни. Геть різних

Українці, рідненькі, припиніть писати оці всі «звернення до білорусів». Це вже просто рве душу на шматки.

Але справа не в моїй душі. Справа в тому, що ваші звернення ґрунтуються на помилковому уявленні, що ті, хто готовий вмирати за росію, є білорусами. Вони не є білорусами. Це дивна людська порода – «тожа рускія».

Пам'ятаєте чудову історію про Вейшнорію? Яка була вигадкою з планів російського генштабу, але стала спочатку популярним мемом, а потім мало не перетворилася на політичну реальність. Це така собі Білорусь здорової людини: європейська, демократична, своєрідна.

Ми тут колись між собою посміювалися з «литвінізму» – купки людей, які наполягали на перейменуванні нашої нації з білорусів на «литвинів». Тепер я думаю, що вони, мабуть, мали рацію. Бо треба якось чітко розділяти who is who in Belarus.

Так от, ця історія про Вейшнорію – вона абсолютно влучна. Тільки вона не про географію. Бо «вейшнорці» живуть по всій території Білорусі. Хіба що наразі багато хто з них розсіяний по світу. І саме «вейшнорці» є більшостю населення. Проблема лише в тому, що всією зброєю, судами, в'язницями, армією та іншими елементами репресивного апарату володіють не вони, а меншість. Типу як алавіти в Сирії. В білорусі ця меншість називається «ябатькі».

Ще раз: Білорусь – це не одна, а дві країни. Геть різних. Формально політичний режим Лукашенка керує всією країною. Але цивілизованим світом його було визнано узурпатором ще до цієї війни. Це не абстракція, не метафора, як у випадку з росією, це реальність: цей режим тримає країну в заручниках. Так само, як Асад тримає Сирію.

У цих двох країн:

• Різні президенти
• Різні прапори
• Різні герби
• Різна історія
• Різні рідні мови
• Різні політичні цінності

Отже, ваші звернення чуємо тільки ми – «вейшнорці» та «литвини». І нам вони ні до чого, бо ми без звернень за Україну. Або безпосередньо тут, або допомагаючи їй за кордоном. Нам боляче це все слухати та бачити. Особливо несправедливі загрози, які робляться на адресу білорусів. Тобто фактично нас. Саме нас, а не тих, хто може сюди вторгнутися, розумієте?

А вони, «ябатькі», вас не почують. Навіть тупо тому, що не читають і не дивляться українські медіа.

Благаю, навчіться нас розрізняти! Як ми розуміємо, що захарченкі, плотницькі, царьови, мєдвєдчукі та ківи – це не українці, а безрідні кремлівські посіпаки.