Масові протести на окупованому Донбасі: чи є підстави?
Протестні настрої населення окупованого територій досягли піку і вже не переростуть в організований протестний рух
Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що не виключає, що на окупованому Донбасі можуть виникнути заворушення, так як там спостерігаються проблеми з виплатою заробітньої плати, важка епідеміологічна ситуація, збираються підвищити тарифи на комунальні послуги.
Утім, наскільки це реально і як повинна діяти в такому випадку Україна?
На мою думку, масові протести на окупованих територіях нереальні.
Пояснюю: незважаючи на проблеми з виплатою зарплати на окремих підприємствах, а також складну ситуацію з поширенням коронавирусной інфекції (точних даних ми ж не знаємо, а довірити тому, що оголошують окупаційна влада - годі й говорити), інформація про можливості протестів в ОРДЛО перебільшена.
Протестні настрої населення окупованих територій Донбасу досягли піку і не переростуть в організований протестний рух.Це відбувається «завдяки» незрозумілій політиці уряду України з фактично безкоштовним постачанням електроенергії, газу, води, а також соціального забезпечення у вигляді виплат українських пенсій в ОРДЛО.
Замість того, щоб припинити фінансування цих територій і створити умови для виникнення негативних по відношенню до окупаційної влади настроїв у зв'язку з важким економічним становищем, а саме – невиплатою пенсій, соціальних нарахувань і зарплат, український уряд навпаки робить усе можливе, щоб уникнути появи цих настроїв, продовжуючи фінансування тих територій. Наприклад, за останній рік збільшився вуглевидобуток на окупованих територіях, що дозволило окупаційній владі вирішити ряд соціальних проблем – створити нові робочі місця і виплатити зарплату.
В ОРДЛО, за оцінками спеціалістів, видобувають близько 15 млн тонн вугілля на рік. Тільки на території тимчасово окупованої Луганщини 35 тисяч робітників зайнято у вугледобувній промисловості.
Розмови про те, що там всі шахти затоплені і вугільна промисловість на межі колапсу - не відповідають дійсності. На окупованих територіях наразі перерозподіляють фінансові потоки між конкуруючими структурами. Оприлюднюючи інформацію про нібито занепад вуглепрому по ту сторону лінії розмежування, українська сторона намагається нівелювати негативний інформаційний аспект щодо поставок вугілля з окупованих територій під виглядом російського на територію України.
Важливим моментом є і створена на окупованих територіях потужна розгалужена система органів т.зв. «держбезпеки». Мовиться про так зване «міністерство державної безпеки» - і в «ДНР», і в «ЛНР». Вони постійно проводять превентивні заходи, унеможливлюючи соціальні протести.
Арешти, викрадення людей, нескінченне психологічне і фізичне залякування. Там панує атмосфера страху. І якщо будуть якісь стихійні виступи - це буде стосуватися хіба що соціально-економічних питань, але не політичних. Так що немає підстав очікувати масового протестного вибуху, який створив би умови для якнайшвидшого повернення окупованих територій.
Щодо того, куди наразі більше прагнуть жителі Луганська та Донецька, – варто зазначити, що населення окупованих територій можна умовно розділити на три категорії. Перша частина – це 20-25%, які хочуть повернення в Україну. Друга – приблизно 30-35% , які прагнуть до Росії. А решта – "болото», якому все одно, лише б не стріляли.
На жаль, відсутність чіткої інформаційної політики з боку відповідних міністерств не дозволяє говорити про збільшення відсотка населення, яке б прагнуло повернутися в Україну. Фактично ми залишили на поталу російським агресорам населення тимчасово окупованих територій, якому за три роки окупації «промили мізки».