Чи справді людина народжена, аби страждати?

Біль… Його відчував кожен – біль фізичний і біль душевний. Всі ми зранені і зі шрамами: хтось досі страждає від відкритих ран, хтось противиться болю, хтось терпеливо зносить його, а хтось – проклинає. Біль ми одразу впізнаємо безпомилково, і кожна людина знає: коли відчувається біль – значить, щось негаразд.

Біль завжди присутній у нашому земному житті, його неможливо уникнути, але можна навчитися його приймати, співіснувати, використовувати на користь для себе, долати, а відтак – зміцнюватись. Біль можна обернути на силу. І про таку цілющу, очищувальну дію мук і страждань говорять багато святих отців Церкви.

Мабуть, кожен помічав, що коли у людей все добре, то вони часто забувають про Бога. Як сказав один святий: «Бог хоче дати нам щось, але не може, тому що наші руки сповнені – і Йому нема куди це покласти». Біль, як не парадоксально, «звільняє місце», бо вимагає смирення, терпіння, переміни, втручання – зовнішнього (тілесного) або внутрішнього (душевного).

Часто біль рятує, бо він як дзвоник, який повідомляє про небезпеку. Уявіть: якби тіло не відчувало фізичного болю, то ми би не помічали, як вражаються важливі для життєдіяльності органи, де оселилася хвороба, яка потребує лікування. Без фізичного болю ми би не знали, коли нам потрібна медична допомога.

Подібно і з болем душевним: він відкриває нам правду, звертає увагу на справжнє, найцінніше, розставляє пріоритети, відволікає від земної метушні, зриваючи маски і даючи розуміння справжнього сенсу життя, вказуючи на помилки. Душевні рани часом є небезпечнішими за фізичні, бо вони невидимі і часто приховуються від інших, доки не почнуть дошкуляти, «гноїтися», отруюючи життя. З душевним болем, як і з фізичним, треба йти до лікаря, а наш найкращий духовний Цілитель – це Бог (Вих. 15: 26), а Його слово – це ліки для нас.

Лише від людей, від сили їхньої віри в Господа залежить, як вони будуть реагувати на біль і на те, що він виявить. Біль може озлобити людину, зламати її чи, навпаки, зробити кращою, сильнішою. Біль може закрити, ізолювати людину, а може відкрити її серце і до чужого болю, надихнути співчуттям. Люди можуть зі смиренням нести свій хрест, а можуть постійно від нього тікати, ховаючись від неминучого. Люди можуть звинувачувати інших, можуть почуватися жертвою, але можуть стати і переможцями. Так, як колись, пройшовши всі несправедливі страждання і муки заради нас, став Переможцем і наш Спаситель, Ісус Христос, Який попереджав: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16: 33).