Чому Тимошенко не краща за Савченко? Про пандемію і відповідальність українських політиків

Маю визнати, на цей пост мене надихнула дискусія в телевізорі з Дмитром Гнапом і одним ресторатором. Обидва пробили дно, дозволяючи собі дискредитувати вакцинацію. Один використовував дешеву демагогію, на зразок «Поки Богатирьова не відповість за шмурдяки з вакцин у 2012 році, не можна змушувати людей вакцинуватися», що де-факто означає, нехай люди помирають під приводом того, що Богатирьова не сидить. А другий просто казав, що він і його друзі здорові, а тому його ресторан не буде підтримувати карантин. Бо смерті інших людей – то вже не його проблема. Це було важко витримати. Люди свідомо йдуть у телевізор і кажуть такі речі, які призводять до смертей інших людей. І роблять це або від не великого розуму (привіт, ресторатор), або намагаючись здобути політичний капітал (привіт, Дмитро Гнап). Політичний капітал на смертях.

В Україні рекордна смертність. По 700 людей на день. І це тільки офіційно. Надлишкова смертність складає більше тисячі людей на день. У лікарнях не вистачає кисню. Не витримують навантаження лікарі. Ми у трійці лідерів у світі за цим показником. І це на другий рік пандемії. Коли у світі повно вакцин. Коли давно можна було підготуватися до хвилі епідемії, навіть якщо ви любителі, а не майстри спорту з боротьби з коронавірусом. І все це відбувається у той час, коли Європа вже вакцинувалася, коли там навантаження на лікарні мінімальне. Коли є тисячі наукових досліджень. Коли це вже не незнайома хвороба, а ворог, який добре відомий. І вірус Дельта, який зараз вирує в Україні, дуже довго йшов до нас. З літа.

Чому ж? Що не так з Україною? По-перше, треба відповісти на питання, як можна було запобігти цій ситуації.

Єдина відповідь на будь-яку епідемію – це вакцинація. Якщо це вірус і вакцина існує. Все. Це єдиний спосіб побороти епідемію. Варіант «всі перехворіють» не працює, бо такої кількості хворих не витримає медична система. Є ще варіант: вічний локдаун, тобто карантин, але тут вже не витримає економіка. Як результат – вакцинація, це просто єдиний вихід. І наука допомогла. У рекордні строки після небаченої концентрації фінансових ресурсів ми отримали цілий набір різних вакцин. І цивілізовані країни вакцинувалися.

Так, на початковому етапі був дефіцит вакцин для бідних країн. В тому числі й для України. Так, корупційні мутки українських чиновників затримували прибуття вакцин в Україну. Привіт, міністру Степанову, який зараз ходить по ефірах і виглядає, як герой. Ще один герой на смертях.

Але вже з літа такої проблеми не було. Виробництво було налагоджено. Фабрики з виробництва вакцин працюють на повну. І вже з літа будь-який українець міг прийти й вакцинуватися. Але не приходили. Заважав високий рівень антивакцинаторських настроїв, який ніби повертає нас у середньовіччя. Цих людей ми бачили на мітингу перед парламентом. Але про це було відомо. І так чи інакше високий рівень антивакцинаторів був притаманний всьому світу. Проте в Україні з цією проблемою не боролися. Її пустили на самотьок. І отримали катастрофу.

Що мала зробити влада? По-перше, влада, це завжди лідерство. Це означає не дивитися на соціологію і жахатися високих антивакцинаторських настроїв, боятися розлютити виборця. Це означає брати на себе відповідальність. І робити те, що має бути зроблено. Яскравий приклад лідерства – Макрон у Франції. Чи було багато антивакцинаторів у Франції? Так. І протестували вони агресивніше ніж їх українські брати по розуму. Чи були лікарі, які саботували вакцинацію? Так, бо лікар – це не обов’язково розумна людина. Але Макрон взяв на себе лідерство. Він запровадив жорсткі заходи, які змушували людей вакцинуватися. Він за один день звільнив сотні лікарів, які несли загрозу. І в результаті Франція вже живе нормальним життям. А у Макрона, до речі, високий рейтинг. Бо люди побачили, що він пройшов через кризу гідно. Що він взяв на себе відповідальність.

А що в Україні? Упс, ніхто не вводив обмежень, поки півень не клюнув. Обмеження, які мали б стимулювати людей вакцинуватися ще у серпні-вересні. А навіть зараз, коли вирує епідемія, ці обмеження не дуже і відстежуються. Держава знову усунулася. Немає відповідального лідерства. Ба більше, депутат від партії влади ходить по телеефірах і розповідає антивакцинаторську муть. Людина від влади дискредитує вакцинацію. А люди дивляться телевізор і думають: «Він же з партії влади. Він же напевно щось знає». В результаті, на совісті тільки цієї людини вже тисячі смертей. При чому, телевізор у нас дивляться люди за 60 років. Та сама зона ризику. І там депутат від влади розповідає про всесвітню змову. І депутат залишається членом фракції партії влади. Як це можливо? Який сигнал посилається суспільству. Суспільству, яке не звикло довіряти.

Але політики – це не тільки влада. Скільки відомих публічних українських політиків публічно закликало до вакцинації? А скільки з них публічно робили вакцинацію? Це відповідальність політика. Рятувати життя людей під час кризи. В Україні не було приводу, з якого б на екрани не вийшла Юлія Володимирівна і не заявила б свою думку. Але вона жодного разу не закликала людей вакцинуватися. Вона робить звернення в телевізорі, коли треба заробити бали, привітавши людей з якимось святом. Але не зробила звернення, що треба вакцинуватися. Ба більше, вона сама публічно каже, що не вакцинована. Що після цього мають подумати її вірні бабусі? Хто з них після цього піде вакцинуватися? І Тимошенко ж не одна така.

Так, є її відповідальні політики. Які вакцинувалися. Які закликали. Але їх одиниці. На жаль.

Наступні в цьому колі – ЗМІ. Так, є ЗМІ, які розбивають лоба та агітують за вакцинацію. А є телеканали, які запрошують Надію Савченко. Божевільну Надію. І всі редактори, які кличуть її, чудово знають, що в неї з інтелектом. Але кличуть. Кличуть людину, яка спочатку планувала зробити теракт в центрі міста і вбити повно людей, а тепер вбиває людей, дискредитуючи вакцинацію і купуючи підроблені Covid-сертифікати. І це телебачення. Яке дивляться ті самі люди за 60 років. Які в зоні найбільшого ризику. І так, може Савченко дає якийсь рейтинг, може люди полюбляють дивитись на фріків, але це рейтинги на смертях.

Далі наукова спільнота. В Україні багато чудових вчених. Але на публіку виходять ті дуже часто, хто дискредитують вакцинацію. Навіть сіючи сумніви, вони вже зривають вакцинацію. І, о сюрприз, в медицині це виявляються ті самі люди, які цькували Супрун. Диво дивне. І ці люди продовжують працювати. За дуже рідкісними випадками їх не звільняють.

Далі йде бізнес. Дуже багато залежить від бізнесу коли держава слабка. Саме бізнес може своїм авторитетом змушувати людей вакцинуватися. І є багато відповідального бізнесу. Взагалі-то бізнес в Україні більш відповідальний, ніж політики. Але от трапляються такі ресторатори, які дискредитують вакцинацію і піарять на цьому свій заклад. І на жаль, українці вже навчилися карати бізнес, який заграє з Росією. Але не об’єднуються проти бізнесу, який підтримує вбивства українців в Україні.

І суспільство. Не ті люди, які є антивакцинаторами. І ті, які підтримують дискредитацію вакцинації. Такі от Дмитри Гнапи. Які все чудово розуміють. Які розуміють, що вакцинація відповідає і законам, і Конституції. Які знають, що ЄСПЛ вже зробив висновки, як і колись Верховний Суд України на користь вакцинації. В тому числі обов’язкової вакцинації. Але на жаль, підтримують антивакцинаторський хайп. Роблять собі піар на ньому.

І так, влада має зробити найбільше. І так, плакати на антивакцинаторському мітингу у Києві й Кишиневі подібні як рідні брати, що дає можливість думати, що батьки цих дітей живуть у Москві. Це все правда. Але у нас криза. Криза виживання. І як у 2014 році дуже багато залежить від суспільства. Яке має об'єднатися. Навколо вакцинації. Бо це єдине, що може закінчити цю жахливу епідемію. Бо якщо не відбудеться вакцинації, то ця катастрофа повториться і весною. Й потім далі, й далі, й далі. Суспільство має знайти вихід з цього кола безвідповідальності.