Потреба в снарядах. Світ почав розуміти важливість далекобійної зброї

Мені складно прогнозувати майбутнє війни, бо до цього я робив припущення, що базувались на роках накопичення безпосереднього досвіду, опосередкованої інформації, осінта, спілкуванні з носіями інформації, вивчення історичного досвіду та інтуіції... Останнє завжди може підвести.

Що я думаю.

Війна та бої ще будуть, із багатьма жертвами з обох сторін.

Війна буде більше року, бо я дивлюсь на програму США по збільшенню на 500% виготовлення боєприпасів 155 мм, для України, яку вони хочуть реалізувати через два роки.

90 тисяч пострілів на місяць через два роки.

Аби Ви розуміли, ми і росіяни витрачали подекуди десятки тисяч на день. По українським витратам не скажу, не знаю, а відносно витрат росіян на піку було орієнтовно 60 тисяч пострілів на день різних артилерійських калібрів. Хай мене поправить хтось з артилеристів.

Певен, що американські аналітики непогано рахують і гроші, і снаряди.

Наразі, вони офіційно заявили, що на сьогодні, США можуть виготовляти за рік необхідні нам постріли, які ми витрачаєм за умовний місяць.

На прикладі війни Росія-Україна, весь світ почав розуміти важливість наявності далекобійної ствольної, реактивної високоточної артилерії та високоточного ракетного озброєння.

Країни ЄС, зокрема Німеччина, також збільшують виробництво зброї.

Німецька оборонна компанія Rheinmetall заявила, що значно нарощує виробництво 120-мм. танкових і 155 мм. артилерійських боєприпасів, а також може почати виробництво ракет для M142 Himars.

У компанії вважають, що за потреби можуть збільшити виробництво до 240 тис. танкових і 450-500 тис. артилерійських снарядів на рік, ставши найбільшим виробником у світі.

Активізувалися німці. І це добре!

Літаки нам теж мають дати. Я роблю цей висновок теж з опосередкованої інформації. США виділяли мільйони грошей офіційно і публічно на підготовку наших пілотів. Не треба бути розвідником, аби не побачити, що програму офіційно не закривали. США, яке носиться з аудитом, ніколи не витрачатиме гроші в порожнечю.

В Україні зараз воює багато західних зразків ОВТ, які показали себе по різному. Щось краще, щось гірше, але все ліпше ніж російсько-радянське залізо.

Питання і в нас і росіян уперлося в декілька проблем.

Проблема кваліфікованих людей.

Люди гинуть, офіцери гинуть, солдати гинуть. Треба терміново набирати, шукати, навчати нових.

Зараз відбулися зміни позитивні. ТЦКС, колишні військові комісаріати, не можуть відправляти на фронт людей без проходження центрів підготовки, що в короткій перспективі ускладнює відновлення бригад, а в середньо-строковій перспективі має збільшити їх живучість, бо люди мають бути навчені.

Наступне питання – логістичне забезпечення. У росіян проблеми зрозумілі. Ми нищимо їх логістичні ланцюжки, логістичні вузли, світ вводить санкції, що обмежує можливості в модернізації та ремонті техніки.

У нас проблема з логістикою в тому, що є купа різних зразків ОВТ, які потребують різного технічного обслуговування, різної навченості з боку зампотехів, екіпажів, розрахунків, тактичного застосування, тощо.

В результаті Україна буде змушена колись піти шляхом уніфікації озброєння, зупинитися на найкращих та оптимальних по ціні обслуговування зразках, зокрема і українського виробництва. Бо історія показала, що такі зразки, як ПТРК Стугна, Нептун, Вільха, САУ Богдана тощо, не тільки переважають російські, але і конкурентно здатні відносно західних аналогів по різних параметрах, зокрема ціни.

Україна наразі великий полігон випробування озброєння. Ми маємо бути вдячні за всю зброю, що нам поступає, але з часом маємо визначитися в найнеобхіднішому, рахувати кошти на логістику та думати про найефективніше використання.

Це війна ресурсів, не тільки фінансового, а й людського, часового тощо... І хто ці ресурси використає ефективніше – той і переможе.

Бо можна виграти битви, можна виграти війну, але втратити країну через непомірковану стратегію.

Отже ми маємо бути більш розумними ніж росіяни, аби перемогти стратегічно і залишитись на мапі Європи.