Українська криза до болю нагадує Карибську

В мене на ФБ-сторінці у розділі «Про себе» вже тривалий час розміщено мотто «Si vis pacem, para bellum». Що означає «прагнеш миру – готуйся до війни». Ця випробувана тисячоліттями латинська максима, яка надає найкращий та найефективніший рецепт для збереження миру, є надактуальною для України тут і зараз.

Бо питання масштабної агресії Росії в Україну наразі залежить не від нас – воно залежить, знайдуть Путін і Байден взаємоприйнятний компроміс чи ні. Українська криза до болю нагадує Карибську, яка трапилась 59 років тому, далекого 1962 року. Тоді вдалось уникнути третьої світової тільки тому, що лідерам США та СРСР вистачило мудрості знайти стратегічний компроміс щодо «острова свободи» замість занурити світ у ядерний апокаліпсис.

Нагадаю словами Вікіпедії: 1962 року «на Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів, з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності.

Таким чином світ підійшов до межі початку нової війни. 24 жовтня 1962 р. п'ять радянських кораблів підійшли впритул до зони блокади і зупинились.

Лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн:

• СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН;
• США демонтують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі.

Звичайно це було обмеженням суверенітету і Куби і Туреччини, за яких домовились без них.

Це те, чого не розуміють сучасні українські лідери: державний суверенітет не є абсолютним

Саме тому колективний Захід так жорстко та послідовно тисне на Іран, аби той відмовився від своєї ядерної програми. Саме тому іноземні війська скинули режим Саддама Хусейна чи Муаммара Каддафі. Бо як каже інше латинське прислівʼя, Quod licet Iovi, non licet bovi – те, що дозволено Юпітеру, не дозволено бику. Подобається нам це чи ні, але сучасний світоустрій з пʼятьма постійними членами Ради безпеки ООН, які ухвалюють та мають право вето на ключові безпекові рішення, саме про це. І Росія в цій історії серед держав-юпітерів, а Україна – серед країн-биків...

Що ж нам робити? Si vis pacem, para bellum – прагнеш миру, готуйся до війни. І з цим у нас неймовірна проблема. Беремо Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухвалений ще на зорі української незалежності. Він саме про це: як підготуватися до можливого нападу агресора. І починаємо уважно читати його приписи та дефініції.

Що таке мобілізаційна підготовка? Це «комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки [...] до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період». Тобто саме те, чим мала б займатись влада прямо тут і зараз, коли хор західних розвідок і ЗМІ волає про вірогідну, як ніколи, загрозу масштабного наступу на Україну.

Я не маю достатньо даних та відповідних допусків до секретних документів, аби коментувати всі заходи, які передбачає мобілізаційна підготовка та бодай часткова (і можливо прихована) мобілізація, але деякі з них перевірити доволі легко.

Так закон говорить, що мобілізаційна підготовка передбачає «утворення і підготовку до розгортання спеціальних формувань», якими є «утворені в мирний(!!!) час автомобільні, авіаційні, водні, залізничні, медичні та інші формування, які після відповідної підготовки передаються під час мобілізації у встановленому порядку до Збройних Сил України, інших військових формувань для задоволення їх потреб». Щодо залізничників, водників та автомобілістів нічого не скажу, але з опитаних мною сотень лікарів, зокрема ветеранів Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, що мають бойовий досвід, ніхто не отримував жодних інструкцій на випадок початку повномасштабної агресії з боку РФ, не кажучи вже про «відповідну підготовку»: курси тактичної медицини, правила поводження в зоні бойових дій, злагодження тощо...

Також мобілізаційна підготовка передбачає «планування і підготовку до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв’язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами». Що дозволила цього року влада? За рекордного врожаю зернових, в нас утворився дефіцит борошна, яке ми вимушені імпортувати з-за кордону. Українські пекарі вже попередили уряд: до кінця року подорожчання хліба й виробів із борошна становитиме 10–15%, а пік дефіциту борошна очікується у січні-лютому.

Про критично малі запаси палива та вугілля не говорив цього року тільки ледащий...

Також мобілізаційна підготовка передбачає «проведення військово-економічних мобілізаційних навчань і тренувань». Знову ж таки радий помилятися, але серед сотень своїх знайомих-ветеранів не чув про жодний такий вишкіл, окрім тих, що ветерани організовують за власною ініціативою і власним коштом...

Питань безліч. Повторюсь, я радий помилятися, але дуже схоже на те, що влада просто ігнорує не тільки заклики наших західних партнерів готуватись до масштабної атаки з боку РФ, а й прямі приписи власного законодавства. Мовчу вже про здоровий глузд.

Росіяни чудово знають жахливий стан нашої мобілізаційної підготовки. І саме це може стати вирішальним аргументом таки спробувати влаштувати Україні бліцкриг. Бо слабкість потенційної жертви провокує агресора до нападу не менше, аніж потенційні ракети НАТО на території України.

І останнє, про що я хочу нагадати, то це фінський урок для України. Фінське керівництво чудово розуміло, що державний суверенітет не є абсолютним. Що Захід не захищатиме маленьку Фінляндію від монстра СРСР, а отже альтернатива, перед якою постала ця маленька скандинавська країна після Другої світової війни, полягала лише в тому, яку частину суверенітету вдасться зберегти. Як пише Джаред Даймонд у своїй чудовій книзі «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу»:

Si vis pacem, para bellum!