Лукашенко не брав участі у мінських переговорах, а його «спогади» – це путінська пропаганда
Ми дійсно переграли Путіна, аби дати нашій армії передишку, наростити м’язи і крок за кроком звільняти українську землю
Невизнаний світом білоруський диктатор, замість розповісти про свою участь в передачі Путіну вагнерівців і відповісти на запитання про політв’язнів, порушення прав людини і катування, пустився в спогади про мінські перемовини в 2014-2015 рр.
Тоді роль Лукашенка зводилася до приймаючої сторони, Україна і цивілізований світ дали йому шанс вийти з міжнародної ізоляції.
Вперше за десятиріччя він зустрічав в холі свого нового, помпезного президентського палацу високих гостей з Європи.
Єдина його «участь» в тодішніх подіях – це офіційне фото з президентами і канцлером.
У важких і виснажливих мінських переговорах він участі не брав, не був присутній на жодному раунді і жодній закритій зустрічі.
Тому дуже дивно слухати його версію подій, яку він може розповідати тільки зі слів свого суверена Путіна. «Вагу» слова Путіна знає весь світ.
А правда написана в мемуарах безпосередніх учасників тих драматичних подій. Президент Франції Франсуа Олланд згадує, як Порошенко і Путін розмовляли на підвищених тонах, потім володар Кремля десь серед ночі зник, з’ясувалося, що він просто пішов трохи поспати, аби ще більше виснажити всі делегації.
Коли текст далеких від ідеальних мінських угод було вичитано всіма учасниками переговорів (у залі знаходилися президенти України, Франції, РФ, канцлер Німеччини і їх делегації), після виснажливої дискусії про пункт про кордони (Путін був категорично проти, наші європейські колеги вмовляли нас зосередитися на припиненні бойових дій і зупинити вбивства українців окупаційними військами, а потім думати про кордон), ВВП влаштував чергову істерику, вимагаючи, аби там поставили карлючки громадяни Захарченко і Плотницький.
Він кричав на свого придворного васала Суркова, який в Кремлі був одним з розробників пекельного плану розшматування України. І той звідкись притяг «двох з ларця».
Звичайно, показати покидьків- бойовиків і терористів на очі президентів і канцлера – це було нечувано. То ж їх і близько не підпускали до зали перемовин, ніхто з лідерів держав їх не бачив і не вітався.
Закарлюки покидьків, притягнутих РФ, представників РФ, є на документі. Вони поставили своі підписи в присутності безпосередніх учасників ТКГ – Хайді Тальявіні, яка представляла головуючого в ОБСЄ, посла РФ Зурабова і президента Л. Кучми.
Але жодної абревіатури про «лднр» в мінському документі немає! Попри всі вимоги Путіна! Як і жодної легітимізації покидьків.
За 4 роки роботи мінських груп ми ніколи не бачили цих персонажів. Собаці собача смерть, це про них. Плотницький десь зник, Захарченко невдало сходив в «Вєтєрок», і в Мінську їхні подільники кричали нам про причетність українських спецслужб до ліфту Мотороли, ресторанного отруєння Захарченка, невдалої прогулянки Гіві. А ми тішилися.
Єдина, хто сепаратно бачилася з Захарченком/Плотницьким, була Надя Савченко, яку за Зеленського випустили будувати журналістську кар’єру на прокремлівські канали.
Лукашенку варто було б розповісти про свою роль в спробі легітимізації «ЛДНР», бо це за вказівкою ФСБ і Кремля Білорусь почала визнавати «паспорти» цих утворень і пускати по ним в країну бойовиків.
А єдиною правдою в його сьогоднішній маячні були слова про те, що «Україна кинула РФ».
Ми тоді дійсно переграли Путіна. Аби дати нашій армії таку важливу передишку, аби наростити м’язи і крок за кроком звільняти українську землю.