Ізюм – трагедія на рівні Бучі

Учора разом із групою українських та іноземних журналістів побував у Ізюмі на церемонії підняття українського прапора на центральній площі міста.

Місто, в якому народився і похований мій батько, лежить у руїнах.

Місто знищене росіянами. Багатоповерхові будинки обвалились від шалених ударів російських бомб і ракет у березні місяці – навіть у північній частині міста, де не було вуличних боїв.

В одному з п'ятиповерхових будинків, де обвалилися одразу два під'їзди, загинули всі 47 людей, які жили в 20 квартирах – і діти, і жінки, і люди похилого віку.

Вчора в Ізюмі почала працювати група прокурорів, слідчих поліції та СБУ, щоб відновити всю картину жахливих злочинів проти мирних жителів, скоєних російськими виродками.

Вже зараз за зібраними по крихтах даними, кількість мирних жителів, які загинули під час штурму міста Росією, померлих від бомбардувань, голоду, відсутності ліків і медичної допомоги – приблизно становить близько тисячі людей.

Усі злочини російської армії розслідуватимуться та документуватимуться українськими та міжнародними правоохоронними органами.

Нагадаю: у Бучі документально встановлено понад 400 фактів розстріляних та закатованих у катівнях українців. Ще 30 осіб вважаються зниклими безвісти (цифри лише за Бучею, без урахування загиблих у всій Київській області).

Насправді кожне місто України, куди потрапляла російська ракета чи бомба – це Буча.

Насильницька смерть – це жах та трагедія, які страшні сама по собі. Неможливо її категоризувати. Неможливо уявити передсмертний жах людей, розстріляних у Бучі, замучених тортурами рашистів у підвалах Бородянки та загиблих під завалами власного житла від бомбардувань Маріуполя чи Ізюма.

Це не «спеціальна військова операція», а пекельна низка злочинів проти людяності. Вони не мають ні виправдання, ні терміну давності.

Тепер вони навіть перестають мати чітку географію – кожне місто України від Харкова до Львова, від Одеси до Чернігова, де росіяни вбивали людей ракетами, кулями, тортурами, голодом та холодом – це Буча!