Як Зеленський хоче перетворити Україну на Росію і до чого тут Разумков
Чого добивається президент і кому доведеться відповідати
Якось другий президент Леонід Кучма написав книжку «Україна – не Росія». Навряд чи тоді хтось замислювався, що один із наступних очільників держави – Володимир Зеленський – може увійти в історію з новою главою: «Чому Україна може стати Росією».
Сьогоднішні спроби Офісу президента зібрати голоси за відставку спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова та де-факто встановити повний контроль над парламентом дедалі більше наштовхують на думку, що наша країна починає рухатися в бік авторитаризму.
Початок кінця демократії?
Про те, що надто незалежна поведінка Разумкова дратує президента Зеленського, йшлося вже давно. А останніми днями стало очевидно, що Банкова перейшла до конкретних дій.
За даними порталу Strana, Офіс президента вже практично відкрито збирає голоси під відставку Разумкова. А тих «слуг», які не хочуть голосувати «за» (таких у фракції доволі багато), переконують грошима – суми сягають 100 тисяч доларів за голос – і погрозами санкцій: «Натякають, що на кожного за два роки є «папки» в силових структурах і їм можуть дати хід».
Робота ведеться і з іншими фракціями та депутатськими групами. Зокрема, як повідомляють джерела, переговори тривають із главою «Батьківщини» Юлією Тимошенко. На неї тиснуть через справу глави Державної продовольчо-зернової компанії Власенка. А днями представник «Голосу» Ярослав Железняк заявив, що нардепи, які відкололися від партії, співпрацюють з ОП і голосуватимуть, зокрема, і за кадрові рішення.
ОП фактично пішов ва-банк: якщо голосування щодо відставки голови парламенту провалиться – це буде відчутний удар для Зеленського. Усі зрозуміють, що він не всесильний. А факт скуповування голосів може стати предметом розслідування для антикорупційних інституцій. Разумков уже попросив відповідні органи перевірити чутки про хабарі в Раді.
Але якщо спікера все ж змінять, то всі ми опинимося в новій реальності, де парламент «це не місце для дискусій», а депутати – всього лише «зелені кнопочки» на ставці в ОП, а антикорупційні органи не здатні або не хочуть боротися з корупцією у вищих ешелонах влади.
Побоювання, що Україна поступово рухається до авторитаризму, не так давно у статті для Independent висловлював відомий соціолог і економіст Владислав Іноземцев.
«Президент України Володимир Зеленський прагне посилити свою владу. Ця тенденція може і повинна викликати певні побоювання у союзників України», – пише він, коментуючи санкційні рішення РНБО.
«Хрестовий похід» Банкової проти Разумкова лише підтверджує ці слова. Зеленський вирішив сконцентрувати всю владу у своїх руках, і остання перешкода на цьому шляху – незалежний спікер Верховної Ради.
І те як, за відсутності захворілого на COVID-19 Разумкова, перший віце-спікер Руслан Стефанчук під сміх та відкриту зневагу депутатів похапцем, незграбно, з великою кількістю порушень закону проштовхнув прискорене прийняття президентського закону про олігархів, зайвий раз демонструє який парламент і який спікер потрібен Банковій.
Особлива іронія полягає в тому, що цей сумнозвісний законопроєкт №5599 знову доведеться переголосовувати, в тому числі через правку Разумкова, яку хотіли викреслити з кінцевої редакції, але забули.
Темні часи диктатури
Відставка Разумкова, якщо вона все ж таки відбудеться, ознаменує нову еру Зеленського, еру авторитаризму і диктатури, де всіма гілками влади де-факто керуватимуть з однієї будівлі – Офісу президента. Навряд чи, коли українці голосували за Зеленського, думали, що він має намір стати другим Путіним.
Чи терпітиме наш народ диктатора? Новітня історія показує: якщо так, то недовго. Тільки цього разу можливості втекти до Ростова може і не бути.
Утім, незавидна доля чекає і тих нардепів, хто сьогодні допоможе Офісу президента «стриножити» парламент і відправити у відставку Разумкова. Коли 16 січня 2014 року Верховна Рада приймала «диктаторські закони», мало хто з тих, хто голосував «за», думав, що той день стане кінцем для їхньої політичної кар'єри, а багатьом у результаті доведеться відповідати перед законом за свої дії. Сьогодні ситуація фактично повторюється – на кону знову опинилося майбутнє української демократії.
Наразі складно прогнозувати, чим зрештою закінчиться ця історія. Але ясно одне – будь-які спроби встановити в Україні монополію на владу не призведуть у результаті ні до чого хорошого. І сьогодні саме від народних депутатів залежить, куди поверне політична історія нашої країни. І відповідальність за це кожен парламентарій нестиме персонально.