Покруч № 5655. Це торкнеться кожного

Друзі, нам брешуть. Зухвало брешуть.

Нам розказують, що всі зауваження НАЗК до цього законопроекту зняті, але це не так. Показують, що посли G7 підтримують реформу, але посли пишуть твіт, в якому застерігають: не звужуйте права місцевого самоврядування. Впевнюють, що зі всіма обговорили – але виявляється, що автори законопроекту домовилися лише з двома віце-прем’єрами та будівельним бізнесом. Ой, вибачте, ще з ОПЗЖ.

Нам розказують про «американську модель», але в США самі міста не тільки розробляють зонінги та плани розвитку міста, а й встановлюють окремі будівельні норми для кожного міста та надають дозволи. В США громадське обговорення проводиться не тільки для містобудівної документації, а й для окремих проектів будівництва. В США працює Архітектурно-громадська панель (аналог наших містобудівних рад) і без підпису головного архітектора міста не те що збудувати щось – лавку не можна поставити.  Виключно місто приймає рішення – чи спускати контроль на приватників, чи залишати його на міському рівні. І в кожному місті це різниться. І ще, органи охорони культспадщини надають дозволи на роботи на пам’ятках, і в США працюють суди.

Нам розказують про «французьку модель», але у Франції без дозволу органу охорони культурної спадщини не можна гвіздок вбити в пам’ятку архітектури. У Франції фахова спільнота архітекторів – єдина, яка має право на включення спеціаліста в свій цех. Уявити висоточку в історичному центрі Парижу неможливо. Невже це є наслідком виключно «приватного контролю»? Може, певної виваженої системи прийняття рішень?

Нам розказують про «англійську модель». Але в Великобританії земельні кадастри ведуться з 12! століття, в меріях працюють постійно діючі ради мешканців для планування міста, головний архітектор – це заступник мера з питань будівництва, в руках якого не тільки планування, а й видача дозволів.

Друзі, нам брешуть. Зухвало брешуть.

Законопроект 5655 – це покруч, прийнятий цинічно і зухвало. Прийнятий в інтересах будівельних компаній та державних органів влади без належного обговорення і залучення всіх стейкхолдерів містобудівної діяльності.

Пам’ятаю, як в 2015 році один з експертів USAID запитав мене: чи всі процеси землевідведення завершені в Києві? Коли я показала йому земельний кадастр, де третина земельних ділянок в місті не були відведені – «висіли в повітрі», він задав друге питання: чи є в місті чинна легітимна належним чином обговорена з мешканцями містобудівна документація? Я покачала головою. І тоді він задав третє риторичне питання, на яке не очікував відповіді, бо вона була очевидна: чи багато у нас антизабудовних протестів?

Вангую: буде більше.

Нам розказують про те, що цифровізація знищить корупцію в будівельній сфері. Ніхто ж не проти цифровізації. Але цей законопроект не про цифровізацію, бо вона вже впроваджена з 2021 року.

Нам розказують, що приватні контролери зроблять свою роботу краще державних та міських, але не встановлюють запобіжників проти картелей забудовників, не вводять приватних контролерів під дію антикорупційного законодавства, не зобов’язують контролерів реагувати на звернення громадян. Невже протестів стане менше?

Буде більше.

Законопроект прошитий схемами і схематозами. Наведу один ювелірно виписаний приклад: як досягти найвеличнішої мрії недоброчесного забудовника будуватися без землі в законний спосіб? Це проста і геніальна схема.

За чинним законодавством містобудівні умови та обмеження (МУО) надаються до завершення будівництва. 5655 пропонує до чинної норми закону додати слова: МУО є чинними до завершення будівництва об’єкта незалежно від: … 2) зміни виду будівництва, для якого отримуються містобудівні умови та обмеження (нове будівництво, реконструкція).

Стаття 34 чинного Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозволяє проводити реконструкцію в межах існуючих фундаментів без відведення земельної ділянки. При відсутності чітко визначеного терміну «реконструкція» в законодавстві, і при наявності цього терміну в будівельних нормах як такого, що не зобов’язує замовника зберігати конструктивну схему будівлі, ситуація виглядатиме наступною. Забудовник купує 4-поверхову будівлю, землю не відводить, отримує МУО на реконструкцію в межах фундаментів, зносить будівлю під нуль. В процесі коригується на «нове будівництво» (МУО за законопроектом залишаються чинні) і будує висоточку без відведення земельної ділянки.

Але якщо раніше це мало ознаки незаконного будівництва, які можна було довести, то тепер це буде узаконено.

Мрія!

Це лише один приклад.

Якщо коротко, цей законопроект влазить в систему правових відносин – хто кому і які документи подає, хто має які права і за що відповідатиме. З основних нововведень:

• нівелювання містобудівної документації на користь земельної (пам’ятаємо скільки земельних ділянок під забудову роздано всупереч генеральним планам);
• приватний контроль над будівництвом без відповідних запобіжників;
• звуження прав місцевого самоврядування (мерія має право лише фіксувати самочинне будівництво);
• новий розподіл суб’єктів, які надають професійні сертифікати (розмивання знань, зниження рівня будівельної культури, нівелювання саморегулівних організацій);
• несправедливий перерозподіл суб’єктів контролю і державного нагляду;
• поява одного величезного державного монстру (Міністерство та Містобудівна палата при ньому), який підмінює собою суд над фахівцями;
• звуження повноважень органів охорони культурної спадщини;
• несправедлива система штрафів;
• нівелювання інтелектуальної власності;
• звуження прав громадян;
• будівельна амністія.

Як мінімум дві норми цього законопроекту мають ознаки неконституційних.

Чи про таке мріють українці?

Цей покруч торкнеться кожного.

Кожна країна, яку згадують автори законопроекту 5655, створила систему важелів, яка збалансувала інтереси суб’єктів містобудування. Хто ці суб’єкти?  – мешканці міст, фахівці (архітектори, інженери, експерти, пам’яткоохоронці), будівельні компанії, девелопери, власники земельних ділянок, міська та державна влада.

Кожна країна в цивілізованому світі приймає за основу тезу: МІСТО-будування – це будування МІСТ, і саме міста мають встановлювати свої правила, не треба спускати їх з державного рівня.

Кожна цивілізована країна знає, що місто – це спільне надбання, і вирішувати яким воно буде, мають його мешканці, які обирають своїх представників в органи місцевого самоврядування, спільно.

Ситуація із цим покручем все ще непевна. Чи підпише Президент законопроект, чи накладе вето на окремі злочинні статті, чи заветує закон взагалі, як реакцію на петицію, що зібрала більше 42 тисяч голосів українців?

Єдине, в чому я впевнена, це в тому, що обговорення питань МІСТО-будування має проводитися на відкритих платформах міст, а не на закритих засіданнях комітету Верховної Ради України, куди не можна попасти ані наживо, ані в зум (бо не пускають). Це обговорення має стосуватися ціннісних питань містобудівної політики України. Бо міста – це точки росту людської цивілізації.

І обговорення це має бути чесним.