Переговори про вступ до ЄС розпочато лише тепер. Що це означає для України

Наприкінці 2023 року лідери ЄС урочисто оголосили: переговори про вступ України розпочато. Минуло два з половиною роки – і ось тепер їх нарешті розпочали. Це не помилка і не парадокс, це механіка Євросоюзу: рішення «почати переговори» і фактичний їх початок – різні речі, між якими може лежати прірва завдовжки в одне-єдине вето.

Переговори про вступ ведуться по кластерах – тематичних блоках, яких шість. Щоб відкрити кожен, потрібна згода всіх 27 держав-членів. Щоб закрити – теж. Будапешт за уряду Орбана просто казав «ні», і цього вистачало, щоб 26 країн стояли на місці разом з Україною.

Жодні саміти, заяви і резолюції Європарламенту цього не змінювали. Змінили це виборці – угорські. Після перемоги партії «Тиса» новим премʼєром став Петер Мадяр, Київ і Будапешт за кілька тижнів узгодили питання прав угорської меншини – і вето, яке трималося 17 місяців, зникло.

І ось усі 27 держав погодилися відкрити перший переговорний кластер для України і Молдови. Він називається «Основи» – і це не формальність для розігріву, а найважча частина всього процесу: верховенство права, судова система, базові права, фінансовий контроль, державні закупівлі.

Цей кластер відкривають першим, а закривають останнім – саме по ньому ЄС оцінює, чи країна реально живе за європейськими правилами, а не лише переписує закони під звітність. Тобто з символічної фази євроінтеграція переходить у фазу, де рахують зроблене.

Зеленський відреагував точно по суті: Україна виконує те, що необхідно, і важливо, що ЄС теж дотримується слова. Це і є ключова формула процесу – обмін зобовʼязаннями, де кожна сторона має що предʼявити. Київ вніс зміни до плану дій щодо нацменшин у редакції, погодженій з державами-членами, – і саме це, а не абстрактна «підтримка», розблокувало рух.

Тепер чесно про обмеження. По-перше, угорська історія нікуди не зникла – вона інституціалізувалася. Виконання домовленостей щодо меншин тепер контролюють Єврокомісія і Єврорада, і без цього далі рухатися не вийде. По-друге, право вето нікуди не поділося: попереду ще десятки голосувань, де будь-яка столиця може натиснути на гальмо – через меншини, аграрний ринок, бюджет чи власні вибори.

Орбан пішов, але модель «один проти всіх» залишилася вмонтованою в саму конструкцію ЄС. По-третє, дат ніхто не обіцяє: у Брюсселі обережно кажуть, що за умови виконання всіх реформ Україна може бути готова до членства до 2030 року. Може. За умови.

Що це означає для України практично. Переговори – це не церемонія, а робота: скринінг законодавства, переговорні позиції, реформи під контролем, де оцінюють не наміри, а результат. Це довгий шлях, на якому будуть і нові вето, і нові компроміси.

Але є принципова різниця між дверима, які зачинені, і дверима, які відчинили й тримають відчиненими, поки ти йдеш. Два з половиною роки Україна стояла перед першими.

Тепер – іде через другі. І швидкість цього руху вперше за довгий час залежить переважно від самої України.