Ігор Петренко Політолог

Переговори про вступ до ЄС розпочато лише тепер. Що це означає для України

За умови виконання всіх реформ Україна може бути готова до членства до 2030 року
фото: depositphotos.com

Чому переговори про вступ України до ЄС стартували лише зараз

Наприкінці 2023 року лідери ЄС урочисто оголосили: переговори про вступ України розпочато. Минуло два з половиною роки – і ось тепер їх нарешті розпочали. Це не помилка і не парадокс, це механіка Євросоюзу: рішення «почати переговори» і фактичний їх початок – різні речі, між якими може лежати прірва завдовжки в одне-єдине вето.

Переговори про вступ ведуться по кластерах – тематичних блоках, яких шість. Щоб відкрити кожен, потрібна згода всіх 27 держав-членів. Щоб закрити – теж. Будапешт за уряду Орбана просто казав «ні», і цього вистачало, щоб 26 країн стояли на місці разом з Україною.

Жодні саміти, заяви і резолюції Європарламенту цього не змінювали. Змінили це виборці – угорські. Після перемоги партії «Тиса» новим премʼєром став Петер Мадяр, Київ і Будапешт за кілька тижнів узгодили питання прав угорської меншини – і вето, яке трималося 17 місяців, зникло.

І ось усі 27 держав погодилися відкрити перший переговорний кластер для України і Молдови. Він називається «Основи» – і це не формальність для розігріву, а найважча частина всього процесу: верховенство права, судова система, базові права, фінансовий контроль, державні закупівлі.

Цей кластер відкривають першим, а закривають останнім – саме по ньому ЄС оцінює, чи країна реально живе за європейськими правилами, а не лише переписує закони під звітність. Тобто з символічної фази євроінтеграція переходить у фазу, де рахують зроблене.

Зеленський відреагував точно по суті: Україна виконує те, що необхідно, і важливо, що ЄС теж дотримується слова. Це і є ключова формула процесу – обмін зобовʼязаннями, де кожна сторона має що предʼявити. Київ вніс зміни до плану дій щодо нацменшин у редакції, погодженій з державами-членами, – і саме це, а не абстрактна «підтримка», розблокувало рух.

Тепер чесно про обмеження. По-перше, угорська історія нікуди не зникла – вона інституціалізувалася. Виконання домовленостей щодо меншин тепер контролюють Єврокомісія і Єврорада, і без цього далі рухатися не вийде. По-друге, право вето нікуди не поділося: попереду ще десятки голосувань, де будь-яка столиця може натиснути на гальмо – через меншини, аграрний ринок, бюджет чи власні вибори.

Орбан пішов, але модель «один проти всіх» залишилася вмонтованою в саму конструкцію ЄС. По-третє, дат ніхто не обіцяє: у Брюсселі обережно кажуть, що за умови виконання всіх реформ Україна може бути готова до членства до 2030 року. Може. За умови.

Що це означає для України практично. Переговори – це не церемонія, а робота: скринінг законодавства, переговорні позиції, реформи під контролем, де оцінюють не наміри, а результат. Це довгий шлях, на якому будуть і нові вето, і нові компроміси.

Але є принципова різниця між дверима, які зачинені, і дверима, які відчинили й тримають відчиненими, поки ти йдеш. Два з половиною роки Україна стояла перед першими.

Тепер – іде через другі. І швидкість цього руху вперше за довгий час залежить переважно від самої України.

Читайте також:

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів