Після Ірану починається нова геополітична гра. Чи готова Україна?

Отже, попередня угода між США та Іраном буде підписана через два дні. Загалом, Тегеран отримав майже все, чого хотів. Умови значно кращі (щодо санкцій, розморожування активів, інвестицій), ніж були в угоді 2015 року. Того самого, який так критикував Трамп. І з якого він вийшов.

Але для нас важливо інше.  Зокрема

1. 300 млрд «на відновлення Ірану». Це спроба перебити китайську інвестиційну програму на 400 млн, яка була узгоджена кілька років тому. Не факт, що у Трампа це вийде. Та й з точки зору України важливо інше – чи буде прописана участь «Ради миру» Трампа у розподілі або контролі над розподілом цих коштів. Така ймовірність існує, оскільки серед засновників – СА, ОАЕ, Катар, Пакистан. Тобто держави, які так чи інакше вкладатимуть кошти у відновлення Ірану.

У разі залучення Board of Peace для Вашингтона цей алгоритм стане базовим, зокрема, у питаннях інших конфліктних зон. Звісно, і в Україні.

Ось таким чином отримуємо завдання «зі зірочкою» для Офісу президента та МЗС. А також для білоруської адміністрації президента та білоруського МЗС. Якщо поглянути на список засновників Ради Миру, то серед них є Республіка Білорусь. І алгоритм «роботи Ради миру» – чудова платформа, щоб «зайти» на український ринок не як соагресор, а як повноправний учасник Трампівської Ради. У такому разі у Києва можливостей для протидії буде вкрай мало. Якщо не підготувати ґрунт, то така можливість одна – вихід із можливих мирних угод.

Саме цей факт є однією з причин, чому Київ уже півроку активно говорить про загрозу з боку Білорусі. Так званий «польський конспект». Коли на тлі американського переговорного треку з Мінськом Варшава підняла ставки й змогла вплести свої інтереси. Частково в американський трек, частково створивши свій. Теж говорили про військову загрозу, теж підвищували ставки. Мінськ пішов на поступки.

У випадку з Україною маємо етап підвищення ставок. І заяви з Мінська щодо бажання «згладити гострі кути». Тут і про «м’ясний фарш», і про «нездатність захистити територію в разі війни», і про прощення у Зеленського. Пацієнт «майже готовий». Не стільки через страх перед заявами Мадяра, скільки через запах грошей у майбутньому. І перспективу забезпечити спокійну передачу влади в обраний ним момент. Для цього персонажа це чудові мотиватори.

Ось тут для української сторони важливо сформулювати свої претензії: публічну (але малореалістичну) частину, бажану та межі реальних компромісів. Першу – у ЗМІ. Другу – партнерам. Третю – без зайвих слів. Якщо цього не відбудеться, тоді пастка з «Радою миру» стане реальністю.

Як це може виглядати з точки зору довгострокової політики, я опишу ще восени у невеликій доповіді. Відеопрезентація та посилання на текст будуть у коментарях.

2. І це вже про перспективи. Якщо (точніше, коли) Іран вийде з ізоляції, новий поштовх отримають одразу кілька геополітичних проєктів. З одного боку, Індія активізує роботу за маршрутом Північ-Південь. Але для нас важливішим є практичний запуск роботи над коридором IMEEEC. Він замикається в Середземному морі, і вісь співпраці (а також руху товарів) може пролягати до Чорного моря. Якщо Україна буде пасивною – усі вигоди отримають сусіди: Румунія, Угорщина, Болгарія. Якщо ж вона буде активною – можна замкнути цей коридор на своїй території. І навіть більше – вести розмову про паралельний коридор «Північ-Південь», але вже не через територію РФ.

2а. Ще один коридор – так званий «середній» коридор «Поясу і Шляху». Через Іран, Туреччину до Європи. Сьогодні це й Азербайджан, і Вірменія, і Грузія. І транзит не тільки через Грецію, а й через чорноморські порти. Початкова ідея коридору передбачала Одесу як ключовий порт. Наша пасивність призвела до того, що Україна «сама себе викреслила» з проєкту. І знову можлива вигода для сусідів. Для України – питання.

2.б Перехрестя світу. Політичний проєкт Вірменії. Так, Єреван, на відміну від Києва, пропонує механізм, як вплести країну у світову економічну систему. У тому числі в нові технології. Це такий собі вузол одночасно й на «Північ-Південь», і на серединному коридорі Китаю, і на IMEEEC, і на проєкті IDR, запропонованому Іраком. Логістика, інвестиції в промисловість, обмін технологіями. Знову один із виходів – Чорне море. Здавалося б, у світлі зміни політики Єревана та пошуку економічних партнерів на післявоєнний період нам варто було б уже півроку як хоча б спостерігати за цією ініціативою. На жаль, згадок про неї в українській пресі практично не було. Серйозної аналітики на цю тему теж не зустрічав.

Отже, п. 2 у всій повноті – ще одне «завдання із зірочкою» для МЗС України. Активізація контактів на південно-східному напрямку. Туреччина, Вірменія, Індія, Китай. І пропозиція власних проєктів. Наприклад, та сама євроколія від Одеси до західного кордону – масштабний проєкт, який робить Україну цікавою для ініціаторів усіх перелічених економічних коридорів. І відповідає інтересам ЄС, США, КНР, Туреччини та навіть Індії. Одночасно.

Це мінімум, основа. А є ще й питання енергетики, промислової кооперації, технологічного обміну. Адже якщо після війни ми пропонуватимемо лише військову силу (точніше – військовий досвід) та зерно, це будуть слабкі позиції в новій світовій системі.

І ось щодо останнього зроблю невеликий анонс – якраз закінчив роботу над доповіддю про політичні та економічні коридори, що створюються навколо (на жаль, але саме навколо) України. І про те, як нам стати частиною нової системи. Сподіваюся, за кілька тижнів зробимо презентацію.