США відмовилися від допомоги України на Близькому Сході: що далі

Минулого тижня президент Зеленський заявив, що Україна отримала звернення від 11 країн з проханням про співпрацю у захисті від дронів. Була інформація про можливе відправлення українських фахівців до Ємену (для захисту, зокрема, американських баз) та країн Аравійського півострова.

Але незабаром настав (з точки зору сприйняття через зображення в національних ЗМІ) «холодний душ». США формально відмовилися від допомоги України в боротьбі з іранськими дронами на Близькому Сході. Більше того, США відправили в регіон партію з 10 тисяч дронів-перехоплювачів Merops. Які, до речі, використовувалися і на нашій території. Наступний крок – контракт на $20 млрд з компанією Anduril, яка спеціалізується на програмному забезпеченні (у тому числі АСУ), автономних дронах.

Що логічно з точки зору Вашингтона та реалізації Трампівської концепції MAGA. Але виходить, що Україна втратила можливість продемонструвати свою значущість?

У принципі, співпраця зі США можлива. І на це є кілька причин:

1. У питаннях розвитку технологій дронів США все ж випереджають Україну. Наприклад, Merops – це їхня розробка, яка допомагала (і допомагає завдяки локалізації виробництва) нашій ППО.
2. Логіка стратегії національної безпеки США (та й логіка роботи США з партнерами) – створення власної зброї з мінімальною залежністю від інших країн. І продаж такої зброї.
3. Власне Трамп з його ідеями America First. Подякувати Зеленському, «у якого немає карт», – можливо, неприйнятно з точки зору американського президента.

Що, до речі, не виключає роботи наших фахівців у Ємені. Без офіційного статусу, без перспектив розвитку. І без стратегічних вигод для країни. Тактично, у форматі обміну послугами на послуги – можливо. Стратегічно, переконаний, ні. Тому що активність у Ємені – зона інтересів США та Ізраїлю, куди інших гравців вони не пускатимуть. При всій повазі до цих держав.

Але є інші країни. І те, чи отримає Україна бонуси в майбутньому, зараз залежить не тільки від наших фахівців, які вирушили туди, але й від правильного «правового» оформлення їхньої роботи. Коротко поясню суть

Отже, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Бахрейн та Оман зацікавлені у рішеннях, які дозволять мінімізувати загрозу від іранських БПЛА. З одного боку, вони мають доступ до американських технологій та озброєння. Але є своя специфіка:

1. Агресія США та Ізраїлю проти Ірану та подальші події стали демонстрацією фактичного руйнування концепції «безпека в обмін на нафту». Захист території держав регіону не є пріоритетом команди Трампа.
2. Випливає з п. 1 – американське озброєння. Сьогодні воно є. Але немає гарантії, що завтрашня війна в іншому регіоні не призведе до «передислокації». Як це зараз відбувається з комплексами ППО в Південній Кореї.
3. Досвід застосування та швидка адаптація до нових умов.

І ось тут важлива роль українських фахівців. Які мають досвід, можуть ним поділитися. А також напрацювання з виробництва власних дронів-перехоплювачів. Досить дешевих у виробництві.

І в тому, і в іншому зацікавлені держави регіону. На перший погляд, ось вона – основа для співпраці. Але тут багато що залежить від того, як оформлено таке відрядження. Якщо це проста «допомога» без формального статусу українських «команд», ми маємо справу з «разовою послугою» і з діями, які не мають жодного продовження після завершення війни в Затоці.

Точніше, мають, але на рівні особистих контактів. Та й українські військові та інженери в цих державах за такого варіанту перебувають у статусі, близькому до статусу звичайних найманців.

Чи є альтернатива? Мені скажуть, що «по-іншому не можна». Міждержавні договори заради такої операції не підписують, і це, мовляв, питання довгих переговорів.

Не погоджуся. Можливість і як «забезпечити безпеку» наших фахівців, і як отримати довгострокову вигоду для країни є. І тут «завдання зі зірочкою» для українського МЗС. І «великі договори» тут не потрібні.

Для початку нагадаю, що Україна має:

1. Договір про співпрацю в оборонній сфері з Саудівською Аравією (2020 рік)
2. Договори про військово-технічне співробітництво з Катаром (2018), ОАЕ (2018).

Документи схожі, і в кожному з них є пункти на кшталт обміну технологіями, надання консультаційних послуг, навчання. І навіть організації виробництва. З Катаром є й таке: «Спільні заходи у науково-дослідній сфері та виробництві військового обладнання та технологій».

Таким чином, питання легалізації наших фахівців – це лише протокол (який не вимагає процедур ратифікації тощо) у рамках існуючої договірної бази.

Але якщо на цьому зупинитися – програти. Другий етап – розмова про постійний механізм співпраці. Який включає як підготовку місцевих сил, так і виробництво необхідної кількості обладнання. Можливо, розробку спільного. І в ідеалі – виробництво на території України. Простіше кажучи, переведення процесу з категорії «одноразова допомога» у довгострокові проєкти.

Останнє є надзвичайно важливим, оскільки держави регіону:

• Просто багаті.
• Виконують роль юрисдикцій для обміну технологіями, товарами, цінностями тощо.
• Мають значний вплив у світі. Причому мають розвинені контакти не тільки й не стільки з «західним світом».
• Що варто окремо згадати – ОАЕ та СА – центри торгівлі зброєю та місця переговорів, укладення угод у сфері безпеки (починаючи від співпраці держав, закінчуючи послугами ПВК).

Тому просто послуга таким країнам «у відриві від США» вже є позитивним результатом. Але вихід на довгострокові програми вкрай важливий політично та економічно. Оскільки:

1. Це можливість посередництва країн регіону у напрямках, де нашому МЗС складно налагодити стійкі партнерські відносини
2. Інвестиції в Україну, зокрема в наш ВПК. Причому мова йде не тільки про гроші, а й про залучення технологій за необхідності
3. Ринок зброї – якщо ти є партнером, наприклад ОАЕ, Саудівської Аравії чи Катару у виробництві озброєння (яке допомогло у захисті самих Еміратів), використання майданчиків (виставки, посередництво, партнерська мережа) регіону може бути вкрай корисним і вигідним.
4. Не забуваємо, що після заморожування війни в Україні існує ймовірність виникнення в країні ПВК (якщо розумних – легальних і корисних – про це пишу невелику доповідь). Хороша юрисдикція для пошуку клієнтів, створення регіональних баз постачання в такій справі є вкрай важливою.

Тому, принаймні з частиною держав регіону, наша розвідка та наше МЗС можуть працювати ефективно. Питання в термінах – вікно можливостей недовге – максимум 2–3 місяці. І ключове – вихід на «довгострокові» проєкти замість «одноразових послуг». Можливо, це не так вигідно тактично, але вкрай корисно на перспективу.