Надувний храм – символ Росії

Містифікація та симуляція реальності завжди була властива нашим дикуватим сусідам.

Вони настільки звикли до розмаїтих карго-культів, спочатку «царів-батюшок», відтак «вождів», а ось тепер – «батька нації» (відсутньої, принагідно зауважу), що втратили здатність розрізняти справжнє і вигадане. А навіщо: там, у Москві, завжди знайдуть потрібні слова для означення того чи іншого факту, явища чи предмета.

Згадка про Орвелла тут буде банальною і навіть заслабкою: не міг британець у середині XX століття передбачити у деталях рівень одурманення та обману, помножений до того ж можливостями медій. Не міг знати, що нащадки сучасного йому Сталіна доведуть соціопатію до рівня панівної ідеології, яка відтак отримає назву «рашизм». І, базуючись на цій антилюдській доктрині, проголосять ледь не весь світ «втіленням» диявола, «фашистами» і взагалі «не-людьми».

Підміна понять сягнула свого апогею саме у путінській Росії, і нам важко зрозуміти їхній паралельний світ, попри віковічне сусідство, навіть попри суттєву інфікацію частини українців бацилою «русского міра».

Ну, от як ми можемо трактувати слова не якогось там маргінала чи професора-лівака, що збожеволів на власних розумуваннях про «капіталізм», а цілого очільника Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, виголошені ним на (увага (!) міжнародній конференції з безпеки. Для повноти вражень подам розлогу цитату: «Людина створена за образом і подобою Божою, а західники прагнуть підмінити її всілякими трансгендерами та біомеханоїдами. Колеги згадували одіозний вислів високого представника Європейського Союзу із закордонних справ Жозепа Борреля, в якому він порівняв Європу з квітучим садом, а решта світу – із джунглями. Так от хочеться розплющити очі головному європейському дипломату: здоровій у духовному і фізичному відношенні людині насправді неприємно, а часом страшно приїжджати до Європи: така кількість збочень там розплодилася».

Яке чудове підтвердження висновку Олександра Мотиля: «Експрезидент та експрем'єр Росії Дмітрій Мєдвєдєв, як суґерують його сумбурні послання, ймовірно звар'ював – і він, на жаль, не самотній у своєму божевіллі». 

До слова, про Боже. Про легітимність карго-культу гундяєвської церкви, та його реальну сервільну роль у путінській системі влади, не писав, мабуть, тільки лінивий. Патріарх Варфоломій наголосив на цьому, виступаючи у березні минулого року на семінарі «Реакція Церков і релігійних громад на війну та конфлікт»: «Царі, які змінювали один одного, нав’язували свою волю Церкві, перетворюючи її на простий інструмент для досягнення своїх стратегічних цілей».

До того ж Вселенський патріархат вважає єрессю, сектантським збоченням етнофілетизм (тенденцію окремих помісних православних Церков надавати перевагу національно-політичним інтересам попри загальноцерковні), що культивується Кирилом та верхівкою кліру РПЦ. До слова, з грецької етнофілетизм перекладається як расизм…

Тому й не дивно, що расистські (і рашистські) проповіді «батюшок» втілились у геноциді Бучі, Ірпеня, Маріуполя. І РПЦ не втомлюється «просвітлювати» путінських вояк. Недавно з'явилася новина про появу у російській армії надувних храмів. «Розгорнув, швиденько надув, послужив, закрився і поїхав. Якщо з урахуванням дві людини (збирають) і всі ікони розвішати, до 10 хвилин можна її розгорнути, накачати. Складати трохи більше – хвилин 15», – хвалився винаходом ієрей Борис Гришин.

Як на мене, то ліпше б подбали про крематорії, аби тіла «защітніков атєчєства» не гнили в українських чорноземах… А оце: «швиденько надув, послужив…» яскраво характеризує ставлення самих російських священників до свого «ремесла». Ерзац віри, сакрального, духовного.

Але образ надувного храму, попри задум його авторів, мимоволі стає метафорою для всієї Росії. Поступово її «вєлічіє» та «нєпобєдімость» випаровується через чорну діру українського фронту, а на міжнародній арені, – через санкції та майже тотальну ізоляцію, – недоімперія стає схожою до, даруйте, секс-іграшки у вигляді надувної ляльки. Вершина російських містифікацій…