Як нам швидко створити тисячі «Пунктів незламності»
Чому держава не хоче спиратися на малий бізнес?
Щодо «Пунктів Незламності». На мій хлопський розум, в країні вже є десятки тисяч готових пунктів незламності. І це кав’ярні, ресторани та інші заклади харчування.
По-перше, вони вже довели свою незламність тим, що годували купу добровольців, біженців та нужденних з самого початку вторгнення. І продовжують дивом триматися і зараз. По-друге, в них є штатна людина, яка наллє кави навіть під обстрілом (хоча це й неправильно, але показує мотивацію). По-третє, вони вже самі швидко встановили тисячі генераторів та акумуляторів.
То що заважає надати їм матеріальну підтримку в обмін на дотримання умов: мовляв, в разі чого ви готові пустити всередину людей, які навіть нічого не замовляють, а держава вам дає кількадесят тисяч гривень на місяць протягом зимового сезону?
В одному Києві, гадаю, несподівано б з’явилося тисяча-друга облаштованих теплом та світлом закладів з табличкою «Пункт незламності тут», і це б коштувало мільйон доларів на місяць. І вони б були відкриті, там були б місця, а малий бізнес би отримав необхідну підтримку та продовжив створювати робочі місця, годувати та заварювати каву. При цьому посилив би свій бренд та просто отримав задоволення від допомоги людям. До речі, приватний бізнес і так намагається самостійно долучатися та створювати в себе пункти незламності.
А так що? Все будуємо з нуля, двері зачинені, приміщення холодні, все треба купувати з нуля самим (чи то за рахунок держави, чи то місцевих бюджетів), а головне – ну де взяти гостинних приязних людей, які будуть турбуватися про гостей? В армії?
Звичайно, мій розрахунок дуже приблизний: не маю часу, знань та можливості, щоб обчислити реальні цифри. Але саме рішення – спиратися на малий бізнес, замість будувати силами чиновників з нуля в чистому полі – я вважаю безальтернативним. Адже ми живемо не в 20 столітті, а в 21-му, і маємо бачити: бізнес вже створив навколо нас чудову гнучку екосистему мотивованих людей. На неї можна і треба покладатися в найтяжчі часи, адже це не «баригі», а наша національна буржуазія, опора українського народу.