Чому виборці обирають гвалтівників і шахраїв?

Зараз усі обговорюють Юрченка, народного депутата від Голосіївського району Києва.

Цей випадок – прекрасна ілюстрація, чому я НЕ бачу для себе жодних перспектив у нинішній політичній системі.

Я 13 років займаюся проблемами столиці, за рахунок свого часу і коштів намагаюся порятувати те, що лишилося від міста. І точно знаю, що виборці проголосують не за мене, а за гречкосія чи ставленика якогось великого телевізійного бренду.

Байдуже, що я не взяв ні копійки за депутатську каденцію. Байдуже, що я ніколи не голосував проти совісті. Не кажучи вже про те, що я накопичив значні знання та досвід щодо вирішення ключових українських проблем.

Чесність не капіталізується, досвід не конвертується у голоси.

Принципових не любить виборець. Самостійних не надто беруть у політичні партнери, тому що лідерам та акціонерам великих політичних корпорацій потрібні сірі солдати, виконавці, щоб були залежні, слухалися лідера та не затіняли його сяяння.

В парламент оберуть насильника Іванісова, шахрая Яценка та члена банди моїх викрадачів під час Майдану Литвиненка. Загалом, ми у очах виборця плюс-мінус однакові, зроблені з одного тіста  – і я, і Литвиненко, і Іванісов. Тільки насильник з бандитом трохи кращі.

Так само ВСІ справжні активісти, котрих я знаю, не мають самостійно перспектив у політиці, що б вони тут у Києві чи деінде не робили.

Так само вилетіли з парламенту найбільш чесні, активні та принципові.

Тому, повторюся, за нинішніх умов гратися у так звані «вибори» не бачу сенсу. Є багато інших способів впливати на життя країни, більше ефективних.

PS Справа Юрченка не має жодних судових перспектив. Своїми дурними заявами Зеленський втрутився у правосуддя, тому у Юрченка вже є можливість захищатися через ЄСПЛ; так само ЄСПЛ не сприймає практики НАБУ щодо провокації злочинів, і це заборонено українським законодавством. Але політична відповідальність хоча б частково, але уже наступила, і то добре.