Ракетний терор. Чому нам важливо перестати боятись

Тут я маю на увазі чергову хвилю «розгону» про начебто уже відомі плани «удару десятками літаків».

Розумієте, брати і сестри українці, у росіян нині метода саме така – спочатку залякати, а лише після того бити. А навіщо давати таке із собою робити, треба ж берегти своє здоров’я.

Якщо ж говорити більш розгорнутіше, то найбільш достовірно знати про рух рашистських бомбардувальників в напрямку до рубежів для пуску ракет можуть знати хіба що оператори натівських літаків AWACS (тобто радіолокаційного дозору), і це уже від них потім йдуть дані до колег з української протиповітряної оборони.

Але наскільки мені відомо, оператори натівських AWACS свої телеграм-канали не ведуть, а звідки беруть свої дані автори анонімних «тєлєг» – може виявитись невідомим навіть історичній науці.

Те, що ми сприймаємо просто як «ракетний удар по інфраструктурі», для росіян є набагато складнішим за змістом та суттю.

Вони це називають «операція на виснаження потенціалу», ставлять перед собою завдання, що будь-який масований ракетний удар має приводити не тільки до руйнування інфраструктури в тилу, але й впливу по ланцюгу на ситуацію по фронту.

Тому рашистські «воєнні теоретики» прописують собі, що для успіху «операцій на виснаження» як інструмент треба не тільки запас ракет різної номенклатури, але й «інформаційні вкиди» також.

На цьому фоні перетворити саму загрозу потенційного ракетного удару на «ІПСО» – це занадто простий і водночас занадто ефективний і підступний винахід рашистів.

Так, ця «придумка» ворога може занадто гарно лягати на поточні суспільні настрої, які набули багато в чому нездорового відтинку.

Ну бо наприклад ще рік назад складно було б собі уявити, щоб хтось вимагав «диференціювати» тривоги за кольором під час злетів і теж тривалих патрулювань МиГ-31К, які тоді злітали взагалі із білоруських «Мачулищ», вважайте, що до Києва «на пістолетній дистанції» тоді було.

А ще з’явилась оця нездорова штука – в будь-які жанри публічної риторики особливо від офіційних осіб додавати сподівання, що можливо ППО таки зіб’є усе на 100%, що летітиме.

Даруйте, незалежно від того, що хто б хотів казати чи чути на даному етапі, але наші зенітники зробили неможливе уже на тому етапі, коли весною 2022 року збивали рашистів із С-300, бо були першими в світі, хто в принципі зміг збивати ворожі цілі цим ЗРК за всі 40 років використання.

І також неможливе – коли уже в квітні-травні 2022 року відновили цілісність загальнонаціональної системи ППО, після чого російські літаки перестали перелітати лінію фронту.

І ще окремо неможливе – коли в умовах повномасштабних бойових дій і в 2022 році, і в 2023 році забезпечили відновлення або пошкоджених, або розконсервованих ЗРК та винищувачів.

Можливо, уже в принципі пора припиняти цю «спеціальну олімпіаду» із вимірювання штангенциркулем рівня ефективності роботи нашої ППО в тому чи іншому епізоді, бо все рівно ця «спецолімпіада» не сприяє поверненню до реальності.

Так, нам поставили і ще поставлять дуже багато сучасних західних систем ППО, але і це не привід чекати на 100% ефективність роботи.

Мораль в цій історії така – якщо справді страшно очікувати можливий ракетний наліт росіян, то не треба шукати абиде можливі «попередження» про атаку.

Ліпше пошукати у Мережі душевнокорисні публікації, які минулоріч видавали наші ЗМІ по темі, як долати стрес в умовах ракетних обстрілів та «блек-аутів». Це точно краще допоможе підготуватись.