«Геополітична тріада». Росія, Іран, Китай – готується вирішувати долю світу

Іранська газета »Кейхан» – рупор найбільш радикальних сил ісламського режиму, надрукувала статтю під промовистою назвою »Поява нового світового порядку на основі східних держав». Її автор Реза Алмасі починає її з твердження, що на війну в Україні слід дивитися з глибшої перспективи. А далі він цитує аятолу Хаменеї: «Ця війна – це не просто військовий напад на країну. Процес, який спостерігається сьогодні в Європі, має глибоке коріння, і там здогадуються, що це буде складне і важке майбутнє. Якщо ми припустимо, і наше припущення вірне, то світ стоїть на порозі нового порядку. Тоді всі країни, включаючи нашу ісламську країну Іран, зобов’язані бути присутніми в цьому новому порядку, забезпечуючи безпеку держави та захищаючи  інтереси країни і нації, не залишаючись осторонь та не відстаючи» .

Тобто аятола Хаменеї вбачає в нападі Російської Федерації на Україну великий шанс для Ірану, яким той неодмінно мусить скористатися. В Тегерані не приховують того, що вже бачать себе одним із лідерів цього «нового світового порядку», звісно, разом Росією і Китаєм. Такою собі «геополітичною тріадою», котра вже тепер готується одноосібно  вирішувати долю світу.

Сам же автор статті Реза Алмасі переконаний в тому, що «У регіоні Західної Азії такі країни, як Республіка Іран, завдяки своїй незалежності дій і більшій залежності від внутрішнього потенціалу, ніж інші регіональні гравці, матимуть більше шансів в перехідний період і під час формування нового порядку. А такі країни, як Саудівська Аравія, яка значною мірою покладається на Сполучені Штати, (особливо в гарантіях безпеки) тепер стане менш важливою і втратить можливість отримувати безпекові послуги, оскільки вплив і сила Сполучених Штатів зменшуються».

Ці дві цитати з газети «Кейхан» показують, на що розраховують в Тегерані після приєднання Ірану до антиукраїнської коаліції. Адже, не дивлячись на те, що там чудово знають, що Росія є ненадійним союзником, який готовий здати інтереси свого політичного клієнта, коли Москва втратить до нього інтерес, або не зможе його захистити, як це вже трапилося з Вірменією, режим мулл поставив на Російську Федерацію, і це його усвідомлений вибір. 

Наразі війна Росії з Україною і намагання Москви через неї встановити свій «новий світовий порядок» – висвітлила приховані світові тенденції, які частина країн воліла до певного часу не афішувати. Однією з таких держав є Іран, який добровільно ставши на бік Москви під час російсько-української війни, показав своє справжнє ставлення до України.

Поставляючи Росії дрони і збираючись поставляти балістичні ракети, Іран по-суті цим декларує, що він бере участь у війні в Україні, і цим погоджується з твердженнями Путіна, що Українська держава не має права на існування. Власне, це є прямим продовженням такого підходу Тегерану, коли він самочинно пробує визначати, яка країна має право на існування, а яка ні. Якщо раніше це стосувалося в основному Ізраїлю, то тепер Тегеран вирішив, що він в тандемі з Москвою, здатен припинити існування Української держави. І тільки чекає на той момент, коли українські споконвічні землі перейдуть під контроль Російської Федерації.

Чергова масова атака іранськими дронами Одеси і Одеської області вказує на те, що Іран вже поставив велику партію своїх безпілотних літальних апаратів до РФ. І тепер лише питання часу, коли Росія отримає обіцяні їй муллами балістичні ракети. Таким чином визначаючи, що Іран є країною, яка своєю допомогою Путіну бере участь в російсько-українській війні, необхідно вже визначитися з тим, чи не настав час розірвати будь-які дипломатичні відносини з тими, хто працює на твоє знищення.

Очевидно, що крім нових військових технологій, Кремль готовий передати своїм політичним партнерам і технології випуску ядерної зброї, а, можливо, і її певні компоненти. Хоча схоже, що поки що цього не сталося. У такому б випадку ізраїльська стратегічна авіація вже бомбувала ядерні об’єкти на території Ірану. Проте тільки питання часу, коли Путін вирішить передати Тегерану давно обіцяне.

Виглядає на те, що в Ірані остаточно вирішили повністю поставити на Путіна, не думаючи наперед, що може бути в разі прогнозованого програшу Росії в Україні. Та які негативи, в кінцевому підсумку, це принесе для тих, хто ввійшов у військову коаліцію з Москвою.

Для початку для Тегерану ця «дружба» обернеться тим, що після отримання достовірної інформації про передачу їм ядерних технологій, всі відомі ядерні об’єкти, і, ймовірно, частина військових, будуть атаковані і знищені Ізраїлем. Що значно ослабить іранський військовий потенціал, не говорячи вже про зневірення частини представників спецслужб і військових в тому, що рішення підтримувати Москву в її прагненні до світової гегемонії, було правильним.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що скоріше за все, Ірану не дозволять транспортувати балістичні ракети для Російської Федерації через території інших держав. Тоді в Росії залишається тільки один шлях – через Каспійське море, а далі річкою Волгою.

Тут виникає чудова можливість не дати РФ отримати ці балістичні ракети, знищивши їх під час транспортування морем. Адже Путін не передасть ядерні технології доти, поки Іран не виконає в повному обсязі його ракетне замовлення. Необхідно на самому початку присікти цю незаконну оборудку, ще до того, як іранські ракети можуть з’явитися в руках російської терористичної держави.

Як вже зазначалось, проти України нині задіяна не тільки Росія. Вибудувалася чітка антиукраїнська вісь: Росія, Іран, Північна Корея і Китай, який хоча не декларує публічно своє приєднання до неї, але весь час таємно допомагає Російській Федерації. При цьому намагаючись демонструвати свою нібито «нейтральність» в російсько-українській війні.

Та захопившись перспективою зближення з Росією, Іран діє на Близькому Сході таким чином, ніби не існує Туреччини, її інтересів і неприкритого прагнення Реджепа Ердогана стати лідером всього ісламського світу. Ігнорування Тегераном геополітичних інтересів Анкари, безумовно, є великою помилкою іранців. Туреччина ж справедливо вважає, що в близькосхідному регіоні не може бути двох лідерів. Особливо, якщо на цю роль претендує і Іран.

Режим іранських мулл чомусь воліє не згадувати, що Туреччина вже є членом НАТО та союзником Сполучених Штатів. І її не дуже влаштовує зближення Тегерану з Москвою, особливо, якщо це потенційно може вплинути на її позицію з регіоні.

Зрозуміло, що в послабленні ролі Ірану на Близькому Сході зацікавлений не тільки Ізраїль, а й Туреччина. Втім, входячи у військову коаліцію з Кремлем, Іран не врахував свою вразливу Ахіллесову п’яту, яка, за правильного підходу, повністю знищить будь-які його претензії на статус регіонального близькосхідного лідера й потуги на свою безпосередню участь у великій світовій геополітиці.

Мова йде про Південний Азербайджан, який хоча й знаходиться в складі Ірану, проте його населення зберігає свою мову, культуру і національні звичаї. В разі сприятливих для цього обставин, Південний Азербайджан міг би об’єднатися з Азербайджанською республікою (Північним Азербайджаном).

Спостерігаючи за тим, як стрімко відбувається зближення на всіх рівнях Туреччини і Азербайджану, цілком можна зробити припущення, що, в недалекому майбутньому, можливе об’єднання, в тому чи іншому політичному вимірі, цих двох країн. А після того, як Росія програє війну в Україні, Іран, який нині з таким ентузіазмом допомагає РФ, буде вважатися стороною, котра також зазнала поразки.

Вже зараз ясно, що потрібен лише час, щоб Туреччина та Азербайджан утворили конфедерацію або союзну державу. А Іран, який ослаблений остаточно внутрішніми протестами, програшем Російської Федерації й знесилений економічними санкціями, накладеними на нього, не дуже буде здатен утримувати далі під своїм контролем території Південного Азербайджану. Гарантом можливості такого возз’єднання здатна слугувати Туреччина з її потужною, професійною і підготовленою армією, з якою Іран не здатен конкурувати.

Можна спрогнозувати, що виступаючи на боці Москви в російсько-українській війні, Іран фактично підписав для себе вирок. Бо, в такому разі, йому не вдасться зберегти свою територіальну цілісність. І хоча не варто поспішати з висновками, але Тегеран явно став не на той бік. Тандем «Москва-Тегеран» – програшний для Ісламської Республіки Іран, і тут вже йому нічим не зможуть допомогти ні Російська Федерація, ні Китайська Народна Республіка.

Спроба Ірану зіграти у «велику гру» на боці «великої Росії» – прогнозовано закінчиться для нього великою поразкою. Коли в Анкарі про подібний розвиток подій воліють передчасно публічно не говорити, то це лише тому, щоб не лякати завчасно мулл.

У 2023 році президент Туреччини Реджеп Ердоган збирається балотуватися на свій наступний термін. Ситуація для нього розвивається таким чином, що йому немає чого особливо продемонструвати в якості своїх здобутків ні в економічній, ні в політичній сфері. А от участь у визволенні Південного Азербайджану стала б для нього великим політичним бонусом, який би відразу ж перекрив усі його минулі прорахунки.

У геополітиці також спрацьовує відоме всім правило: «не копай яму іншим, бо сам до неї попадеш». У випадку з Іраном його бажання допомогти Російській Федерації знищити українську державність, повернеться до нього втратою своїх територій. Коли режим іранських мулл зрозуміє цю свою фатальну помилку, для нього буде вже занадто пізно, щоб спробувати щось відіграти назад.