Крах імперського культу Путіна
Путіністи намагалися втягнути Україну в «чорну діру» нової російської імперії, не прорахувавши того, що демократична частина людства може прийти нам на допомогу
Після ударів Російською Федерацію по інфраструктурі електропостачання України, путінська Росія мусить бути визнана державою-терористом. А наступним кроком має стати визнання цих російських ударів актами геноциду українського народу. Нелюди, які залишають населення України без світла та тепла – не можуть залишатися безкарними. А відповіддю російським терористичним військам стане продовження успішного контрнаступу Збройних сил України.
Якби Путін, перебуваючи ще в зеніті своєї влади, раптово вирішив колекціонувати олов’яних солдатиків і влаштовувати воєнні інсталяції, то він би міг спокійно бавитися у подібні ігри ще декілька десятиліть. Ну, звісно, якщо б він стільки прожив. Але йому захотілося перевернути хід історії, і одним махом змінити світовий порядок під свої ефемерні потреби.
Тепер же війна Росії в Україні коштуватиме йому майбутнього і президенства. Диктатор розраховував правити вічно, проте йому не вдалося стати спадкоємцем царів, чого він так прагнув. Навряд чи він здатен зрозуміти, що сьогодні Україна веде війну ХХІ століття, в той час, як Російська Федерація безнадійно застрягла в ХХ столітті.
У путінській владній ієрархії традиційно високі керівні посади займають лояльні йому прислужники. Вони є некомпетентними, проте добре знають, як освоїти виділені урядом кошти на свою користь. Найвищі російські військові – Шойгу і Герасимов, зробили в цьому сенсі свій правильний вибір, і велика заслуга в тому, як нині оснащена та укомплектована їхня армія, лежить саме на них.
Цілком очевидно, що Росія зараз наближається до колапсу своїх владних інституцій. Тому чим потужнішою і швидшою зараз буде підтримка України Заходом, тим швидше настане крах диктаторського режиму Путіна, а значить і припинення Москвою бойових дій.
Ми є свідками того, як на наших очах зникає російська «військова супердержава». І хоча Путін ще може деякий час продовжувати безглузду війну проти суверенної України, йому і його злочинній камарильї це вже ніяк не допоможе.
Тиран скоро стане частиною історії, але це не знімає з росіян провини за розв’язану ним війну. Шалена імперська пропаганда, як не старалася, так і не спромоглася перекрити усі доступні канали для населення РФ інформації про панічну втечу росіян з Харківщини. І будемо сподіватися, що це стане поворотним моментом для Росії і її народу.
Реалізацію в життя спотвореної картини світу, деспот і його мафіозне оточення, наповнювало великою кількістю царського й радянського минулого. Путіну вдалося створити своєрідний культ «імперського вуду», де людська кров мала стати джерелом сили режиму та тривалості в часі його функціонування. І Москвою вибиралися в жертви не приречені на заклання тварини, а цілі народи.
Звідси й така божевільна тяга до війн і насилля путінського злочинного картелю, амбіції експансії якого на міжнародній арені та кривавий терор проти інших держав – подавалися Кремлем, як «гуманітарна допомога» обраним для знищення московітами народів.
Путіністи намагалися втягнути Україну в «чорну діру» нової російської імперії, не прорахувавши того, що демократична частина людства може прийти нашій країні на допомогу. Тоталітарний правитель, шовініст і популіст, Путін стверджував, що він здатен повернути Росію до імперської величі. Але дороги в минуле ніколи не існувало, як би цього в Москві не хотіли.
Зараз настає переломний момент у цій злочинній загарбницькій війні Кремля, коли й там вже поволі починають усвідомлювати, що тільки жадібності до захоплення чужих територій недостатньо для ведення такої війни. А відсутність довгострокової детальної стратегії – рівнозначна поразці.
Російській армії не вдасться ліквідувати ці недоліки, особливо найважливіший – моральний. Деморалізація російських військ спонукатиме московських загарбників уникати зіткнень з ЗСУ і тікати з поля бою. Також існує велика ймовірність того, що Росії доведеться відмовитися від війни просто через відсутність можливості рекрутувати нових бажаючих воювати в Україні і втрачати свої життя за маячні імперські ідеї Путіна.
Наразі тут багато залежить від того, коли закінчиться російська армія. В Москві, розпочинаючи війну, не врахували того факту, що американська сучасна зброя, як і вся західна зброя, настільки перевершує російську військову техніку. Наявність переносного протитанкового ракетного комплексу Javelin зараз ставить під питання доцільність використання танку чи будь-якої броньованої машини. Снаряд теплового наведення влучає зверху (туди, де броня слабка) і пробиває навіть найсучаснішу реактивну броню, можливо, навіть композитну броню Чобхема.
Проте зброя це лише тільки один із головних компонентів, найбільша перевага українців над росіянами – стратегічні та матеріально-технічні можливості. Не говорячи вже про бойовий дух ЗСУ. Українські воїни борються за саме існування Української держави, у той час, як російські солдати не знають за що вони взагалі воюють.
Гіпотетично Путін ще може зробити спробу мобілізувати більше новобранців, але це не означатиме вищу бойову міць армії Російської Федерації. Вирішальним фактором тут є постачання Україні новітньої зброї зі Сполучених Штатів і Європи. І якщо в Кремлі націлені на те, щоб після загальної мобілізації знищити своє молоде покоління на війні в Україні, то завадити цьому неможливо. А велика кількість непідготовлених резервістів, з абсолютно застарілою технікою, не матиме великого значення для перебігу ходу війни.
Очевидно, що загальна мобілізація висить над Путіним і його режимом, як дамоклів меч. Що є надскладним рішенням для тоталітарного правителя. Проведення такої мобілізації у великих містах, включно з Москвою і Санкт-Петербургом, критично б підірвало і дестабілізувало саму систему путінської влади. Адже схвалення його політики було найнижчим у останні роки саме в Санкт-Петербурзі та Москві.
Тепер Москва отримує рахунок за те, що протягом кількох місяців вони покладалися виключно на свою перевагу в артилерії, ракетах і матеріальній частині. На лінія фронту на території Донецької області росіяни використовували велику кількість поспішно мобілізованих і ненавчених цивільних для посилення своїх сил. Та це не спрацювало і не могло спрацювати.
Ситуація для рашистів тут дуже нагадує те, що відбувалося в 1942 році під час Сталінградської битви. Коли гітлерівці намагалися забезпечити стійкість своїх флангів погано оснащеними військовими частинами італійських, румунських і угорських військ. Ще невідомо, де буде путінський Сталінград, але немає жодного сумніву, що він неодмінно буде.
Але попри усю велику допомогу Україні колективного Заходу, він мусить діяти більш оперативно і рішуче. Терміново доставляючи Україні більше модерного озброєння. Лише звільнення українських територій може призвести до руйнування путінського режиму і нашої перемоги.
Захід має чітко дати зрозуміти Росії, що він не буде бездіяльно спостерігати за тим, що відбувається, і будь-яка подальша ескалація, чи терористичні атаки на українські міста, зокрема із застосуванням більш потужної зброї, швидко викличуть адекватну відповідь.
Після перших місяців російського загарбницького вторгнення до України, часто говорилося про нову фазу війни. Зараз з упевненістю можна сказати про настання нового етапу війни, коли нападник починає тікати, не виявляючи жодного бажання загинути за Путіна і його злочинців-поплічників.
Напад на Україну вже дає їм всім свої гіркі плоди. Та це лише початок демонтажу путінської імперії.
Намагання відродити Радянський Союз, силою загнавши туди Українську державу, зазнає повного краху. А скоро ми побачимо і сам крах, штучно створеної з територій інших народів, Російської Федерації.