«Міфоманія» диктатора, або Геополітичні галюцинації Путіна про «велич Росії»
Коли патологічний брехун впевнений у тому, що говорить правду, і при цьому вживається в цю роль
Останній виступ Путіна на форумі у Валдаї показує, що фобії психічно хворої людини не можна трактувати як ідеологію чи стратегію. Психічно хворі особи не можуть аналізувати та бачити реальність, оскільки вони перебувають у своєму фантастичному світі. Немає сенсу намагатися зрозуміти, що вони думають або що хочуть сказати. Так і твердження диктатора, що Україна нібито сама винна у тому, що на неї напала Російська Федерація, також не піддається жодному логічному аналізу.
Усе те, що він віщав про Україну, говорить, що у нього стосовно нашої держави якась невиліковна хвороблива ідея-фікс. Вже абсолютно зрозуміло, що добровільно він ніколи Україну та українців у спокої не залишить. А відповідаючи на запитання представників преси Путін ще раз підкреслив, що вважає, все, що він робить щодо України – правильно.
Хоча сказане Путіним потрібно повернути на 180 градусів і тоді вийте правда. Він весь час йде від зворотного, говорить одне, а робить зовсім протилежне. Його брехня майстерна і солодка, й дуже легко на неї повестися, якщо перестати думати і називати речі своїми іменами. Але якщо ти масово вбиваєш цивільних українців, – ти вбивця. Коли ти привласнюєш собі те, що належить державі Україні – ти злодій. А усі ці казки, що Росія готова до переговорів з українцями на умовах, звісно, Москви, котрі вже не раз чули від нього, вже нікого не можуть вразити.
Подібну патологічну брехливість цілком можна визначити терміном «міфоманія», введеним в науковий оббіг французьким психіатром Ернестом Дюпре більше, ніж сто років тому. Деякі психологи вважають, що патологічні брехуни відрізняються від звичайних брехунів тим, що патологічний брехун впевнений у тому, що говорить правду, і при цьому повністю вживається в цю роль.
Можна зробити закономірний висновок, що Головний негідник сучасності явно ще й страждає на таку невиліковну форму психічного захворювання, як манія величі, і щиро вважає всіх інших дурнями в порівнянні з собою. Але в останньому він, можливо, правий тільки в тій частині, що стосується населення Росії, яке терпить його злочинний режим вже більше двох десятків років.
Не дивлячись на те, що підвладні режиму російські ЗМІ намагаються видавати його валдайську промову ледве не за «геополітичну симфонію», наразі за всім цим стоїть лише одне, – він за будь-яку ціну та байдуже у які способи, хоче залишитися довічно у владі. Тому всупереч тому всьому, що він публічно озвучує, збереження своєї влади є його єдиною метою.
Намагаючись нав’язати силою власні правила світопорядку, Путін пробує перекинути всю відповідальність за свої злочини на колективний Захід, обвинувачуючи його в системних помилках. Спровокувавши війною в Україні глобальну світову кризу, він відкрито мріє про нові центри багатополярного світу, бачачи одним із таких центрів терористичну Російську Федерацію.
З виступу сучасного терориста номер один випливає, що єдине чого він навчився за десятиліття своєї диктатури, це більш-менш пристойно читати складені для нього чужі тексти, і, слухаючи суфлера в мікронавушнику, видавати сказане за свої власні «титанічні» висновки та думки.
А проголошуючи про те, що «історія все розставить на свої місця», ніби сам про себе говорить, адже він назавжди застовпив за собою місце найбільшого злочинця ХХІ століття. Читати красиві слова з цитатами великих людей з папірця, це звичайно добре. Але чому ці сказані слова завжди розходяться зі справами «великого лідера», який єлейним голоском розповідав спеціально підібраній для нього аудиторії, що саме Захід довів до нинішньої ситуації в Україні.
А його безапеляційне твердження, що «єдиним справжнім серйозним гарантом української державності, суверенітету і територіальної цілісності могла б бути тільки Росія. Яка і створила сьогоднішню Україну» – є верхом політичного цинізму і повним запереченням існування України у статусі незалежної держави. Адже що таке «гарантії» Кремля ми вже добре вивчили за століття вимушеного сусідства з Московщиною.
Невиліковно хворий на українофобію Путін кидається в різні боки, але навіть перед неминучою поразкою, виводити свої війська з окупованих територій України не збирається. Його психічний розлад вже явно не піддається жодному лікуванню, проте він з маніакальною впертістю, раз за разом, повторює у своєму найближчому оточенні, що Україна має бути знищена.
Ідеї так званого «русского мира» на перевірку виявилися бракованими інструментами для того, щоб перемогти Українську державу. Проте диктатор-терорист, користуючись тим, що росіяни поки що більше готові до того, щоб гарантовано померти на полях боїв, ніж підняти повстання проти антинародної влади в Російській Федерації, продовжує свою війну в Україні.
Спустошення, руйнування і смерті на українських землях «простих росіян» аніскільки не хвилюють, доки війна не буде перенесена і на їхні території. Громадяни країни, котра хоче керувати світом не маючи на це жодних підстав, не бажають розуміти, чим у підсумку обернеться для них особисто, невдалий путінський кривавий експеримент щодо захоплення чужої держави. Росіян не хвилюють людські життя, вони для них – нуль. Але коли програш у війні Росії в Україні їх самих помножить на нуль, тоді вони почнуть щось розуміти. Та буде вже занадто пізно.
Під час перебудови Росії вдалося зімітувати перед Заходом, що вона стає на бік демократичного світу, і їй багато хто тоді необачно повірив. Проте ніхто тоді не намагався чомусь згадати, що, як показує довід всієї її історії, вона здатна істотно трансформувалася лише зовні. Це повторюється час від часу, хоча нічого докорінно не змінює.
Попри те, що в Європі нарешті почали розуміти, що Російська Федерація – це держава-терорист, а Путін – це, по суті, Бен Ладен із ядерною зброєю, у вільному світі немає ще повної переконаності у тому, що необхідно оперативно діяти відповідно до рівня загрози всій людській цивілізації. Не дивлячись на те, що злочини Путіна вже дотягують до рівня злочинів Гітлера, катастрофа, яку він несе явно недооцінюється тими, хто вповноважений приймати конкретні рішення.
Хоча вплив Росії на геополітичні процеси у світі зменшується практично кожного дня, але це ніяк не впливає на її можливості підшуковувати собі союзників серед інших тоталітарних держав. Намагаючись продемонструвати своєю спробою силового підкорення України тріумф «розвиненого тоталітаризму», Путін отримав повний провал і понесе за свої дії розплату.
У своєму виступі на Валдайському форумі Путін визнав, що війною в Україні Росія розпочала глобальну гру за перезавантаження «світової геополітичної мапи», де Сполучені Штати, об’єднана Європа та їхні союзники виносяться за рамки прийняття вирішальних міжнародних рішень, а Російська Федерація і Китай автоматично стають володарями світу.
У Росії це бачиться, як чесний «багатополярний світ», у якому ні Америка, ні Євросоюз вже нічого не вирішують і постійно йдуть на поступки Москві, яка стане лідером нового міжнародного порядку і диктуватиме всім придумані нею нові правила гри.
Та що б не проголошував Путін з високих трибун, наближається переломний момент у російсько-українській війні. І на Заході вже починають усвідомлювати, що домовитися з ним неможливо, оскільки він готовий швидше повністю добити Росію економічно і політично, ніж відступитися від України.
Валдай став політичним водорозділом для путінського режиму. Такою собі останньою піснею про «велич Росії», яка постійно бачиться тирану у вигляді геополітичних галюцинацій з вікон його кремлівського кабінету.
І як би цього не хотілося Путіну, знищити українську державність він не зможе. Він вже визначив своє місце – найгіршого російського правителя. Історію переграти ще не вдавалося нікому, і йому це зробити теж ніколи не вдасться.