«Мобілізаційний патріотизм» Путіна і його небезпека для України

Російська Федерація за роки правління Путіна перетворилася на державу «мобілізаційного патріотизму». Саме цей різновид патріотизму став двигуном мобілізації росіян на протистояння з вигаданим російською пропагандою «ворогом», що дозволяло путінському режиму тривалий час відволікати увагу населення від провального економічного і соціального стану в державі.

Російське мобілізаційне суспільство може функціонувати, тільки безперервно здійснюючи акції агресії щодо зовнішнього світу.

Тому Путін так цілеспрямовано і методично насаджує культуру патріотизму з військовим відтінком. А оскільки в путінські часи фактично гордитися нічим, то збройні втручання за кордонами Російської Федерації і гіперболізовані святкування перемоги у Другій світовій війні стали чи не єдиними приводами для гордості «кремлівських старців».

«Мобілізаційний патріотизм» введений в Росії в ранг національної ідеї

 Декілька років тому Путін заявляв, що пошук національної ідеї в Росії нарешті закінчений, визначивши патріотизм єдиною можливою концепцією, яка може об’єднати країну.

Монополізація патріотизму використовується Кремлем не тільки для маніпулювання громадською думкою, а й для мобілізації суспільних настроїв на нові «героїчні подвиги», на кшталт анексії українського Криму, окупації Російською Федерацією частини Донбасу чи участі російських військ в сирійській громадянській війні на боці диктатора Башара Асада.

Сьогодні «мобілізаційний патріотизм» введений в Росії в ранг національної ідеї, і його пропаганда набула не бачених раніше грандіозних масштабів.

З початку президенства Путіна в Кремлі почали шукати альтернативу комуністичній ідеології часів колишнього СССР та створення системи національних цінностей, що змогли б об’єднати російське суспільство, забезпечуючи його покору і толерантність до діючого режиму.

Путінському оточенню вдалося патріотизм зробити основою ідеологічної платформи, яку поділяє не лише правляча партія «Единая Россия», а й її політичні сателіти.

Але «мобілізаційний патріотизм» режиму Путіна вже вичерпує свої можливості. Й його починає заміняти «державна мобілізація», яка означає підготовку до переведення Російської Федерації на воєнний стан.

Для Заходу головне не пропустити момент цього остаточного переходу. І відслідковування того, що ж в дійсності відбувається в Росії, як і розуміння природи політичної, економічної, соціальної, військової ситуації в РФ, допоможе правильно розшифровувати сигнали небезпеки, котрі постійно надходять з Москви.

Швидка мілітаризація російського суспільства

 «Державна мобілізація» в Росії прослідковується в швидкій мілітаризації російського суспільства, концентрації великих військових сил на кордоні з Україною і масованій пропаганді «військової доблесті» росіян.

При цьому сам термін «мобілізація» все більше стає присутнім в російському політичному дискурсі. Коли цілеспрямовано нагнітається істерія загрози національній безпеці Росії та продукується відчуття неминучості війни, тінь якої нібито вже насувається на російські терени.

Путіну конче необхідне «мобілізаційне суспільство», в якому роль держави і її лідера зростають в рази, а права людини і громадянські свободи автоматично відсуваються на останній план. Оскільки під час «державної мобілізації» атавізми демократії взагалі на мають братися до уваги.

Очевидно, що в такому «мобілізаційному суспільстві» збільшення ваги і впливів військових й мобілізаційних компонентів зростатиме по висхідній.

Така російська «державна мобілізація» є своєрідною відповіддю Кремля на всесвітню глобалізацію, в яку Росія не поспішала вписуватися.

Путін використовує Україну, як полігон для випробовування нової зброї

Починаючи від часу вторгнення на територію України в 2014 році, Путін почав реалізовувати «мобілізаційний» проект, який передбачає використання військових та силових методів для досягнення поставлених ефемерних політичних цілей.

І застосування суми певних заходів задля приведення російських збройних сил, спецслужб і держаних установ до напіввоєнного стану. Після чого воєнний стан може бути введений протягом лічених годин.

 Саме в цьому контексті потрібно розглядати планування проведення Російською  Федерацією  у вересні стратегічних командно-штабних навчань «Кавказ-2020», де, за даними української розвідки, відпрацьовуватиметься ймовірне вторгнення російських військ в Україну.

Можливо, відповідаючи на цю загрозу для України, офіційний Київ мав би виступити з ініціативою проведення разом з державами-членами НАТО позачергових довгострокових військових маневрів, починаючи з кінця серпня і продовживши їх до часу закінчення російських маневрів.

Умовною назвою військових маневрів України з силами Північноатлантичного альянсу могла б стати «Щит свободи», адже під час російсько-української війни Українська держава захищає не тільки свій суверенітет і незалежність, а й свободу Східної і Західної Європи.

Свого часу в СССР були Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Афганістан, де «обкатувались» його військові і випробовувалася нова зброя. Але це було далеко і дуже затратно.

Тепер же Путін зробив такий полігон біля кордонів Російської Федерації, в Україні, і буде його використовувати до того часу, поки це не буде занадто витратно для російської економіки.

Тому чи не варто подумати про нові санкції щодо РФ? Адже діючих, як виявилося, занадто мало, щоб зупинити війну Росії з Україною.