Образок з натури: таки Київ український

Їду сьогодні ввечері в метро з Лівого берега. Заходять і виходять люди. Раптом в вагоні з’являється молодик з гітарою.

Починає співати якусь нудну і затяжну російську пісню, невправно акомпануючи собі. Вагон не реагує.

Люди сидять і жодних емоцій до співака-імпровізатора, який не розуміє, що він знаходиться в столиці Української держави.

Він старається, з під лоба зиркаючи на всі боки, але це не може хоч якось зворушити публіку, що їде на Правий берег.

Вона не може припинити цей «концерт», але й слухати ці його співи явно не хоче.

Ніхто й не збирався віддячувати цьому «артисту» хоча б гривнею чи кількома. Люди його просто ігнорували.

І це не вперше, коли за останні півроку в київському метрополітені з’являються російськомовні співаки. Раніше такого не було.

Але кияни реагують однаково – вони цих співаючих не помічають.

І щоб там не було, така реакція столиці наочно доводить – Київ таки український.

Він раз за разом відторгає те, що стараються йому нав’язувати зайди і різного роду тимчасовці.

Для яких Київ не рідне місто, а місце вимушеного тимчасового проживання.