ООН має бути реформована, раз не бачить в Україні геноцид

Те, що Міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні ніяк не може побачити, що під час російсько-української війни в Україні відбувається геноцид, вкотре вказує на те, що Організація Об’єднаних Націй потребує термінового і радикального реформування.

Адже заява голови Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Еріка Мьосе, що «На даному етапі ми все ще не дійшли висновку, що  відбувається геноцид» ставить під питання не тільки правомочність цієї комісії, а й те, чи взагалі ООН, на нинішньому етапі свого існування, здатна приймати адекватні рішення.

Водночас, Російська Федерація, яка веде велику війну в Україні вже більше півтора року, так і залишається й досі членом Ради Безпеки ООН. Ситуація складається таким чином, що Україна і її союзники мали б терміново підняти питання про необхідність забрати в Росії право вето у Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй, в зв’язку з її війною в Україні. І хоча це питання намагалися вже ставити неодноразово, однак щоразу ця ініціатива «спотикалося» об відсутність прописаної процедури ануляції права вето для тієї чи іншої країни, котра є членом Ради Безпеки. Оскільки немає механізму її запуску і реалізації.

Крім того, за діючого нині статуту ООН, це виглядає досить проблематично. Щоб забрати в Кремля право вето, потрібно змінити статут, а щоб змінити статут, треба подолати право вето Російської Федерації. Замкнуте коло.

То чи не варто було б спробувати піти дещо іншим шляхом? Для початку не забирати у Росії, постійного члена Радбезу ООН, права вето, а призупинити використання Москвою цього права. Скажімо, на час проведення розслідування в ООН щодо геноциду Росії в Україні.

Проте необхідно враховувати, що при розгляді цього питання потрібно зробити похибку на те, що Росія є дуже «специфічною» країною. Суть ООН, як міжнародної організації, полягає у противагах. І лише тоді її рішення чогось варті.

Якщо ж якимось чином вдасться кардинально змінити основи статуту, а Москва вважатиме, що цим ущемлені її інтереси, то не можна виключати того, що Росія взагалі перестане зважати на рішення ООН.

«Правила гри» старої системи ООН є неефективними, це визнають все більше членів цієї міжнародної організації. І війна Путіна в Україні зараз може стати спусковим гачком для ініціювання на найвищому рівні питання про реорганізацію ООН.

Здавалося, що коли свого часу закінчився термін перебування Пан Ґі Муна на посаді генерального секретаря ООН, обрання на цю посаду колишнього прем’єр-міністра Португалії Антоніу Ґутерріша дасть потужний імпульс для кардинальних змін в Організації Об’єднаних Націй. Але цього не сталося. ООН і надалі залишилася аморфною організацією, а її генеральний секретар Ґутерріш намагається в жодному разі не загострювати свої взаємини з Російською Федерацією.

Від самого початку від Антоніу Ґутерріша очікували ініціювання процесу реформування ООН. Адже зараз «правила гри» є такими, що подібні ініціативи мають надходити від країн-членів Ради безпеки ООН і генерального секретаря. Але він виявився не готовим до цього. Хоча ООН, у такому вигляді, якою вона є нині, абсолютно не влаштовує дуже багатьох учасників цього світового клубу.

Оскільки виникає враження, що за сучасних умов основний сенс функціонування ООН в основному зводиться до того, щоб збиратися щотижня і обмінюватися гучними заявами. І не більше. Та хоча розпускати цю наддержавну міжнародну суперструктуру (як колись Лігу Націй) зараз погодяться не всі, але від перезавантаження та оновлення її керівництва усі отримали б реальну користь.

І не можна далі допускати, щоб у подальшому могли повторюватися такі випадки, коли Російська Федерація, напавши на суверенну державу Україну, могла роками гальмувати рішення Ради Безпеки ООН, користуючись для цього своїм правом вето.

За фактом настала глибока криза світової системи безпеки. Схоже, що «правила гри» і гальмівні механізми старої системи ООН стали настільки неефективними, що заміняти їх потрібно разом із самим Антоніу Ґутеррішем. 

А неефективність довголітнього перебування Ґутерріша на посаді генерального секретаря ООН зайвий раз доводить, що міжнародній спільноті можливо варто розробити процедуру відкликання з цієї посади тих, хто не виправдовує покладених на них високих обов’язків.

Необхідно ініціювати зміни в діяльності Ради Безпеки ООН. Можливо, що Україні, яка не тільки постраждала від війни, яку веде Москва, а й від старих «правил гри» в ООН, варто було б подумати про ініціювання змін у діяльності Ради безпеки.

Що могло б бути сформульовано приблизно таким чином.

Перше: країна-член Ради Безпеки, котра на даний момент веде військові дії проти іншої держави, не має права на голосування в Раді Безпеки ООН, бо сама є безпосереднім учасником конфлікту.

Друге: в Раді Безпеки скасовується право вето, і всі рішення ухвалюються простою більшістю голосів членів ради.

Третє: спрощеним варіантом модернізації Ради Безпеки ООН могло б стати правило, за якого право вето не діє, якщо при голосуванні проти висловився лише один із членів Ради Безпеки.

Четверте: існує правове поле світової цивілізації. А оскільки Росія навмисно постійно порушує і попирає всі правила, котрі б мали враховуватися в діяльності Ради Безпеки ООН, то призупинення права вето для Росії, на час розслідування геноциду Росією українського народу, бачиться єдино можливим виходом із ситуації, котра склалася.

П’яте: під час російсько-української війни, Росія не може не тільки головувати в Раді Безпеки ООН,  а й має бути визнана в ООН як держава-терорист, котра веде гібридну глобальну війну проти цивілізованого світу.

Коли Російська Федерація знову напала на Україну в 2022 році, ООН так і нічого не зробила для того, щоб Москва

не могла блокувати рішення щодо України у Раді Безпеки ООН.

Сьогодні Антоніу Ґутерріш дуже нагадує пізнього генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Що й завело цю, колись впливову і авторитетну міжнародну організацію, в стан дуже подібний на «застій» в СРСР перед його розпадом. За Ґутерріша «розвинений оонізм» набув таких злоякісних форм, що цілком вже можна говорити про шляхи перебудови ООН. Розпочати можна з відповідного рішення Генеральної асамблеї ООН, на яке вето накласти ніхто не зможе.

Було б цілком доцільно, аби Генеральна асамблея ООН взагалі скасувала право вето Ради Безпеки. Можливо, воно було доцільним в часи створення ООН, проте нині вже давно пережило себе. Російська Федерація і Китай занадто часто ним зловживають. Існування 5 постійних держав із правом вето, 2 з яких є не тільки ядерними, але й агресивними країнами, означає, що ООН була створена з надто великими недоліками, щоб їх можна було виправити. Тому постає питання, чи не доцільніше замінити його більш сучасним і дієвим міжнародним органом.

Крім того, заборона вето в Раді Безпеки означатиме, що будь-яка нація, яка бажає просувати або виправдати свою політику, повинна апелювати до інших націй, шукаючи у них підтримку і схвалення їхніх дій. Це може лише сприяти більшій дипломатичній взаємодії та більш демократичній суті ООН.

Після програшу Росії у війні з Україною неминуче виникне новий світовий порядок, і у Російської Федерації на той момент вже не мусить бути права вето. Але вже зараз варто розпочати з правила конфлікту інтересів – що держава, яка є суб’єктом резолюції ООН, позбавляється  права голосувати чи накладати вето на цю резолюцію. Це є необхідним першим кроком, за яким мусять відбуватися і наступні.

У Ліги Націй був свій час, потім цей час минув. Організація Об’єднаних Націй має проблеми, тому, можливо, настає час для чогось нового. Потрібна нова ООН, яка б відповідала вимогам ХХІ століття. Зараз ООН не може забезпечити виконання будь-якої резолюції, якщо хтось добровільно не погодиться це зробити.

Свого часу ООН стала однією з багатьох спроб людства запобігти конфліктам і зробити світ більш мирним і процвітаючим, коли вона народилася на попелищі Другої світової війни. Однак вона не змогла запобігти розв’язанню Російською Федерацією страшної війни в Україні, і, по-суті, стала не стільки керівним міжнародним органом, як місцем для дискусій і дебатів, що ні до чого не зобов’язують. А всі рішення щодо засудження агресії Росії Москва постійно відверто ігнорує.

Одним із прийнятних варіантів могло б стати проведення реформи таким чином, щоб призупиняти привілей вето до того часу, поки країна порушує міжнародне право. А це б вичистило Росію з Ради Безпеки ООН.

Диктатор Путін відверто зневажає ООН, однак Антоніу Ґутерріш і його команда воліють закривати на це очі. Відверто угодовська позиція генерального секретаря ООН у російсько-українській війні, таким чином, слугує лише одній меті – на користь Путіна, і підштовхує його до продовження агресії щодо України..

Вторгнення Росії в Україну та подальше вето на санкції за це, разом із численними конфліктами між меншими країнами по всьому світу, показують, що ООН є абсолютно неефективною у запобіганні міжнародним конфліктам – мети, для якої вона й була створена.

Ця страшна війна виявила слабкі місця в існуючих міжнародних системах, найбільш дієвою з яких мала б бути правова база Організації Об’єднаних Націй. Один із п’яти постійних членів найвищого миротворчого органу ООН, Ради Безпеки, з правом вето, Москва використала це своє повноваження, щоб перешкодити таким заходам, як глобальні санкції, які могли б допомогти приборкати її агресію.

Головна небезпека реформування ООН в тому, що хоча можна створити нову Організацію Демократичних Націй, без повноважень стимулювати виконувати її рішення, вона буде такою ж недієздатною, як і її попередниця. Генасамблея ООН прийняла резолюції, які засуджують Росію, закликаючи її вивести свої війська з України. Проте Росія це просто проігнорувала. Без запровадження механізмів силового виконання її рішень, ООН, чи нова Організація Демократичних Націй (ОДН) будуть однаково недієздатними. Ось у чому головне питання.

Від самого початку зрозуміло, що відсутність великих повноважень не підійде для цієї мети. Мусить бути створена потужна армія ООН, куди будуть входить армії провідних країн світу, для цього отримавши відповідний мандат. У інший спосіб зупиняти чи уникнути війн сильніших держав з слабкішими в майбутньому не вдасться. Необхідно зробити все можливе і необхідне для того, щоб війна Росії з Україною стала останньою великою війною у світовій історії.

Читайте також: Колективний мозок Путіна. Хто ці люди?