Росія-Китай: у Пекіна з’явився шанс взяти історичний реванш

Зовні, на перший погляд, нібито все виглядає не так вже і погано. Але тут варто пригадати, що на XIX з’їзді Комуністичної партії Китаю генеральний секретар Сі Цзіньпін, фактично проголосив взяття курсу на набуття Китаєм статусу наддержави. У той час, як Путін намагається знищити Україну, китайці без великого шуму, поки що економічно і демографічно, проводять свою «тиху експансію» на російському Далекому Сході.

Російська громадськість не задоволена тим, що китайські інвестори почали масово скуповувати землі навколо озера Байкал. І поки Кремль демонструє свою агресію і «силу» на українському напрямку, Пекін буде здатен провернути на Байкалі або Амурі китайський відповідник анексії Криму.   Адже нинішні відносини Російської Федерації і Китаю, не дивлячись на їхній нібито позірний позитивний розвиток, нагадують сюжет з анекдоту часів Холодної війни.

Коли президент США Ричард Ніксон і генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв проводять зустріч на найвищому рівні.   Брежнєв хоче підколоти Ніксона і говорить: «Вчора вночі мені приснився сон. Я побачив Білий дім, і на ньому були гасла – «Хай живе диктатура пролетаріату»!

Ніксон каже»: «Що ж, це забавно. Мені  також приснився сон, і я  бачив Кремль з великою кількістю гасел на цьому».

Брежнєв запитує: «А що ж було написано на цих гаслах?»  Ніксон відповідає: «Я не знаю. Я не можу читати китайською мовою».

Жарт був з великим підтекстом, оскільки у глибині душі росіяни дійсно бояться китайців. Тепер для реалізації цього анекдоту є набагато більше підстав ніж раніше.

У сучасній історії Росія, до 1990-их років, була набагато багатшою від свого сусіда Китаю. Проте, за досить короткий проміжок часу, Китай швидко спромігся стати заможнішим та багатшим від Російської Федерації. І  навіть  за кількістю  у відсотках відносно багатих людей, котрі можуть претендувати на приналежність до верхнього середнього класу, в КНР має величезну чисельну перевагу.

Торгівельні стосунки повністю змінили відносини між цими двома країнами, і тепер Китай розглядає Російську Федерацію не більше, як постачальника природних ресурсів, у свою чергу, експортуючи туди свої промислові товари.

Продаж з Росії військової техніки до Китаю також зменшується, оскільки китайський уряд вирішив розбудовувати власну військову промисловість, одночасно копіюючи відсталі російські військові технології.

Путін так захопився поширенням «русского мира» на навколишній світ, що почав програвати в позиційному протистоянні Китаю. Виглядає на те, що російські політичні діячі так повністю і не зрозуміли, що тільки хороші відносини із Заходом здатні врятувати Росію від її приниження і можуть гарантувати паритет сил,  урівноважуючи цим китайський тиск зі Сходу.

Тепер же в Пекіні знають, що, якщо вони захочуть, то можуть легко виграти у Російської Федерації, оскільки Росія умудрилася мати погані відносини не тільки з більшою частиною своїх сусідів, а й з усім західним світом.

Розглядаючи цю ситуацію з точки зору раціонального вибору, можна констатувати, що ці дві цивілізації досить довгий час були природними конкурентами, підозрюючи одна одну в експансіоністських намірах. Тепер же китайська цивілізація є явно сильнішою.

Для Пекіна стає все більше очевидним, що російська цивілізація не спроможна до сталого розвитку, в силу витрачання своєї енергії на не підйомні для неї геополітичні гегемоністські цілі. А це, у найближчому майбутньому, дасть китайській цивілізації повний карт-бланш на всіх конкурентних з Росією напрямках.

Тому видається логічним, що російська цивілізація вже змушена відступати по багатьом позиціям, не говорячи вже про передачу Путіним Китаю спірного довгий час острова Даманський. Який без зайвого шуму було, як і деякі інші поки що незначні російські території, передано китайській стороні.

До цього можна ще додати втрату Російською Федерацією контролю над Середньою Азією. І прогнозовано, що втрати російського впливу лише наростатимуть у недалекому майбутньому.

Адже необхідно враховувати різке зменшення чисельності населення Росії, яке пов’язане з стрімко падаючим рівнем життя і дуже обмеженими можливостями системи охорони здоров’я.

Іншими словами Росія опинилася затиснутою між двома великими гравцями, у даному випадку – це Китай і Захід. Тому, якщо Москва діятиме так, як і раніше, то можна зробити припущення, що Росія прямує до свого поділу.

Не прораховане рішення Путіна розпочати боротьбу з Заходом за повернення України військовим шляхом під контроль Москви, матиме трагічний для Кремля ефект. Прирікаючи цим на відторгнення від Російської  Федерації більшої частини (якщо не всього) російського Далекого Сходу.

Оскільки конфронтація з Заходом, крім всього,  унеможливила надходження до Росії західних інвестицій, що дозволяло Кремлю раніше хоч якось конкурувати з Китаєм.

Таким чином, тільки зміна режиму в Росії і відмова від протистояння з Заходом, в якому у Москви немає жодних шансів виграти, здатні спасти Росію від розпаду.

І тут вибір у російських еліт дуже невеликий. Або готуватися до втрати великої частини далекосхідних територій, або повернутися обличчям до Заходу, визнати свою стратегічну помилку з вторгненням в Україну і якомога швидше залишити територію Криму та частину окупованого Донбасу. А після цього просити про допомогу у західної цивілізації.

І чим швидше населення Росії зрозуміє, що реальна загроза для нього є не Захід, тим швидше з’явиться шанс почати виправляти критичну ситуацію, яку вона сама ж спровокувала своїми агресивними гегемоністськими діями.

Ні для кого не є секретом, що в китайському сегменті Інтернета з’явилися статті, де Сибір і Далекий Схід  вже визначаються, як китайські землі під «тимчасовою окупацією».

Що, по суті, є заведеною бомбою уповільненої дії. Через те, що «повернення» цих земель вирішило б для Китаю багато проблем. А тут нафта, газ і у величезній кількості прісна вода з Байкалу, найглибшого озера в світі, запаси якого містить 20 відсотків всієї прісної води на нашій планеті.

Та коли раніше Росія історично була в змозі використати неосяжність своєї території для того, щоб цим стримувати  противників, то у випадку з Китаєм це вже не спрацює.

Безкрайність незаселених російських територій не є захистом від китайської можливої експансії. Оскільки населення Китаю сьогодні в 10 разів більше російського і він, використовуючи цю стратегічну кількісну перевагу, здатен буквально «переварити» Росію.

Нині слабка економічно Російська Федерація не має чого запропонувати світу, крім хіба що вуглеводнів і зброї. Але після того, як Москва необачно відкинула можливість мати союзницькі стосунки з Заходом, вона опинилася один на один з Китаєм.

В Кремля тепер вибір невеликий. Він або має визнати, що заселена частина Росії – це Європа, і відповідно зробити європейській вибір, при цьому забувши про свої сибірські території. Або ж чекати на те, що Пекін підготував для росіян територіальний сюрприз, знаючи, що росіяни не в змозі військовим шляхом захистити свої східні землі.

Звісно, існує ще й третій варіант. Повторити оборудку з продажем Аляски. За якого Росія може продати Китаю східні території (чи їх частину) за прийнятною для обох сторін ціною. Скажімо, 1 чи 2 трильйони доларів.

Російська Федерація не може захиститися і від свого  уявного ворога на заході, і від свого  справжнього ворога на сході. Тому тепер вибір у неї дуже невеликий.

А враховуючи той факт, що китайське «економічне чудо» останніх десятиліть призвело до екологічної деградації частини територій Китаю, чиста прісна вода сибірських рік і озера Байкал необхідна Пекіну як ніколи. Тому перед Москвою постає дуже важка дилема, втратити свою землю і воду, чи продати їх за прийнятною для обох сторін ціною.

Ситуація фактично складається таким чином, що Росії неминуче доведеться вибирати між своїм європейським чи  євразійським майбутнім. І від цього буде залежати її історична доля.

Майбутні війни вестимуться за водні ресурси і здатність вирощувати на контрольованих землях достатню кількість харчових продуктів. Тому Москві варто чітко визначитися з ким вона сьогодні.

Адже всі геополітичні ігри Росії і намагання з усіх сил позиціонувати себе в якості супердержави, лише наочно висвітлили її слабкість і вразливі сторони.

А всі спроби протиставити Заходу розгортання Євразійського союзу з веденням в подальшому єдиної валюти, що за задумом Кремля мало б забезпечити йому контроль над одним із потенційно найбагатших регіонів світу, розіб’ються об скелі сумної для Росії навколишньої реальності.

Євразійський союз виявився скоріше віртуальним, ніж реальним політичним утворенням, а можливість сконцентрувати владу і фінансові активи в руках Москви все більше і більше зменшується.

Парадоксальність цієї ситуації полягає в тому, що безпідставно намагаючись видавати себе за світову супердержаву, Кремль цим зменшив силу свого регіонального впливу в азійському регіоні.

Адже в Китаї проаналізували всі проколи Росії в Україні та Сирії. І якщо раніше Путін міг удавати, що він повністю контролює ситуацію на всіх основних геополітичних напрямках, то тепер йому надувати «політичні щоки» стає все важче.

І з огляду на той факт, що китайська економіка є у багато разів ефективнішою ніж економіка Росії, а у Російської Федерації практично не залишилося в світі союзників, крім хіба що країн-ізгоїв Ірану, Венесуели, Північної Кореї, Сирії і Куби, Росія приречена на програш.

Не говорячи вже про те, що вступивши в нову Холодну війну з Заходом, Москва пробує змагатися ще й з економічними системами Сполучених Штатів і Європейського союзу.

Російська держава, котра тримається майже виключно на експорті енергоносіїв і природних ресурсів, і не здатна мати ефективної економіки, опинилася на хиткому гнуті і її економіка скоро вже не зможе більше витримувати путінських експериментів. І Росія не буде здатною захистити себе.

Якщо ж режим в Росії не буде змінений, то на неї в недалекому майбутньому чекають дуже непрості часи. Адже китайці вміють чекати.

Й вони не забули про те, як вудалекому ХІХ столітті Росія силовим примусом переміщала кордон між двома державами, і приєднувала території, які раніше належали Китаю. Вони нічого не пробачили.

А тепер, дякуючи гіперболізованим геополітичним амбіціям Путіна і його недалекоглядності, у них нарешті з’явився реальний шанс взяти історичний реванш.