Україна не може програти війну добра зі злом

Намагання припинити допомогу Сполучених Штатів Україні, що озвучує частина конгресменів від Республіканської партії, ставить перед Києвом питання, що робити далі, якщо в Конгресі республіканцям дійсно вдасться повністю або частково заблокувати або зупинити цю допомогу. І чи зможуть Велика Британія та Європейський союз самостійно довести справу знищення режиму Путіна до кінця, якщо в адміністрації президента Джо Байдена будуть «зв’язані руки».

Це не риторичне питання, оскільки російський диктатор дуже сподівається, що якщо допомогу Україні вдасться пригальмувати, чи вона надаватиметься надалі в недостатніх для успішного протистояння московській агресії обсягах, він залишить за Російською Федерацією усі загарбані українські території.

Чи здатний Європейський союз, у такому випадку, взяти на себе ініціативу і діяти якийсь час самостійно від Америки, коли після закінчення Другої світової війни гарантом безпеки на Європейському континенті виступали Сполучені Штати, а тут Європі, можливо, доведеться якийсь час діяти самостійно?

У цьому випадку американсько-європейський альянс мусить виробити спільну дієву стратегію, щоб всі зусилля, затрачені для допомоги і перемоги Україні, не пішли просто в пісок.

Адже виграш, чи програш Української держави у протистоянні з російським тоталітарним монстром – це не перемога або поразка у регіональній війні. Поразка України означала б для решти світу поразку Сполучених Штатів і країн-членів НАТО, втрату Америкою статусу наддержави та показала союзникам Вашингтону, що Білий дім не є надійним партнером, здатним забезпечити захист, який було обіцяно українцям в обмін на відмову від ядерної зброї. Україна не може програти, бо на кін поставлено надзвичайно багато і для США.

Наївно сподіватися на те, що вдасться домовитися з Путіним. Оскільки той готовий домовлятися тільки на своїх умовах. Адже єдиний договір, на який він здатен погодитися, це той, за яким він збереже окуповані українські території, що він оголосить як свою перемогу. Якщо Росії буде дозволено напасти на суверенну державу, а світ не зупинить наміри Кремля, то тоді жодна інша нація світу більше не буде в безпеці.

Скоро мине вже рік з того часу, коли Російська Федерація підступно вторгнулася в Україну. У Вашингтоні і Брюсселі вважають, що українці можуть виграти цю путінську війну без прямого втручання Північноатлантичного альянсу. Але видно не всі на Заході розуміють психологію російського диктатора і ситуацію, в яку він потрапив розпочавши війну з Україною.

Тепер кожен день продовження цієї війни – це продовження в часі на день правління Путіна. В Москві розраховують на те, що чисельність населення Росії більше, ніж втричі перевершує населення України. І тому кремлівці готові використовувати це населення, щоб перемогти своїх противників завдяки кількісному складу своїх військ. У Кремлі дуже сподіваються на те, що в України швидше закінчаться мобілізаційні ресурси, ніж економіка Росії повністю впаде.

Дилема для Заходу в тому, що необхідно розглядати реалістичний результат цієї війни і бути готовим визначитися, чи НАТО готове безпосередньо втрутитися й піде на ризик ескалації конфлікту з Російською Федерацією. Адже очевидно, що, рано чи пізно, Путін спробує вторгнутися в держави Балтії, а з Калінінградської області і до Польщі. Якщо втручання НАТО у війну Росії в Україні стане єдиним найкращим рішенням, то варто це зробити якомога раніше. 

Свого часу у Заходу був шанс запобігти російсько-українській війні, прийнявши Україну до НАТО, але ним не скористалися. Зараз Путін думає, що у нього є шанс виграти війну, необхідно лише дотиснути Україну. На жаль, ще багатьом західним лідерам здається, що тоталітарні держави грають за тими ж правилами, що й демократичні держави, а сучасна Росія – це просто набагато погіршений варіант західної країни. Тому саме з цього вони й виходять, вибираючи свою стратегію щодо України і Росії.

 Вибудовуючи свою стратегію необхідно обов’язково враховувати власну військову готовність, остаточну енергетичну незалежності від РФ  та загрозу з боку Китаю, який таємно допомагає Росії, вичікуючи на свій час. Упорядковуючи список власних політичних інтересів, не варто розглядати Україну окремо від майбутнього західної цивілізації. Оскільки, як показав увесь попередній політичний досвід, це неправильне і пагубне рішення.

Щоб відтягнути час своєї остаточної поразки Путін свідомо пішов на знищення російської армії.  І це знищення відбувається в найефективніший спосіб. Але для перемоги Україні потрібно значно більше, ніж те, що вона нині отримує від наших союзників. Необхідно пришвидшити поставки західної сучасної зброї, включаючи літаки-винищувачі, ракети та артилерію великої дальності.

Якщо не виграє Україна, то програє не тільки Америка, Європа може програти ще більше. Виглядає на те, що США і Євросоюзу необхідно сформулювати нову стратегію та тактику перемоги у цій війні. Нинішня тактика вичікування та доведення до критичного рівня військового і економічного потенціалу Росії не дасть бажаного швидкого результату, особливо через те, що багато апатичних країн ЄС не займають сміливішої позиції. Необхідно враховувати, що тиран готовий кидати у «топку війни» мільйони росіян, і це може тривати доти, поки Путін не помре, чи його нарешті не скине з престолу його найближче оточення.

Росія Путіна, поки вона існуватиме, ніколи не погодиться на свою поразку від України. Значить єдиний шлях до миру тільки один, щоб Російська Федерація, у нинішньому своєму вигляді, просто перестала існувати. У цьому контексті можна привести чимало прикладів, коли нації, котрі були сильнішими від своїх сусідів, падали під натиском обставин, що склалися.

Домовитися з тоталітарними державами неможливо. Це наочно показало надання політичних і економічних преференцій та зближення США і ЄС з  Російською Федерацією і Китаєм. Можна сказати, що цей експеримент з тріском провалився.  Москва і Пекін повірили у свою винятковість та різко забажали стати наддержавами, не маючи для цього жодних серйозних передумов.

Контролювати ситуацію Америка і Європа здатні лише силою. І якщо Росії не дати знищити українську державність, а потім Україна стане членом НАТО і Європейського союзу, то це надовго вгамує експансіоністські апетити РФ, чи того, що у підсумку від неї може залишитися.  Так само, якщо США  завадять Китаю досягти бажаної гегемонії у Тихому океані, йому знадобиться багато часу, ніж Пекін наважиться на якісь серйозні дії. 

Якщо коротко сформулювати цілі у цій війні України і Росії, то Україна бореться за своє виживання, як держави і за існування українців, як нації, а Росія бореться за завоювання чужих територій і знищення українського народу. По суті – це боротьба добра і зла, якими  б моральними критеріями хто не користувався.

Для Путіна війна з Україною була потрібна з двох основних причин. По-перше, йому потрібна була екзистенційна загроза, щоб відвернути увагу росіян від стану економіки РФ, яка була недалека від стану стагнації. Тому, що він і його поплічники вкрали і розбазарили декілька трильйонів нафтодоларів. По-друге, й це не менш важливо, деспот дуже боявся демократичного руху в Україні, бо поширення його на Росію призвело б до усунення Путіна від влади.

 З цих причин будь-яке перемир’я лише дасть Путіну час переозброїтися та знову атакувати Україну. У Росії відсутня ресурсна база, щоб вести довгу війну. А залякування ядерною загрозою має свої нюанси. Тому що будь-який запуск тактичної ядерної зброї вимагає участі ледве не дюжини осіб, а більшість оточення тирана хоче не вмирати, а жити, щоб мати змогу витрачати вкрадені гроші. І як тільки команда про підготовку до ядерного удару буде дана, Путіна ліквідують. І він про це добре знає.

У повномасштабній війні національна воля є важливою для перемоги. Українці наочно демонструють це всьому світові.  Капітуляція, яку завуальовану під «мир» на умовах РФ, фактично весь час пропонує Києву Москва, тільки могла б підштовхнути інші тоталітарні режими до нових злодіянь. Невдача США в Афганістані – породила вторгнення Росії в Україну. І не можна, щоб поступки Росії в Україні спровокували вторгнення Китаю  на Тайвань. Адже все в світі взаємно пов’язано.

Наразі Заходу куди вигідніше уникнути прямого зіткнення з Росією, допомагаючи Україні вигнати Путіна зі своїх територій, ніж увійти у військове протистояння з Російською Федерацією. Краще зупинити Путіна американською і європейською зброєю та українськими військами, ніж робити це натовськими військами і зброєю потім.

Сполучені Штати вимушені бути охоронцями Європи і світу, оскільки якщо вони не зроблять того, що вже склалося історично, то демократична спільнота отримає лише більший безлад, для ліквідації якого потрібно буде набагато більше ресурсів і військових затрат.

Після того, як Америка допоможе Україні перемогти Росію, вона матиме в Європі сильного і вдячного союзника на багато поколінь вперед. А після вступу України до ЄС і НАТО об’єднана Європа отримає новий могутній імпульс свого розвитку і колективної безпеки. І за це варто всім боротися та перемагати.