Вбивство білоруського опозиціонера Ігоря Ледніка
Ігор Леднік бачив майбутню Білорусь у Європі без диктатур
Не встигли відшуміти страшні новини з Росії, де вбили опозиціонера номер один – Олексія Навального, як вже з Білорусі надійшла трагічна звістка про смерть, а скоріше вбивство білоруського опозиціонера Ігоря Ледніка. Саме вбивство, бо тоталітарний режим самозваного президента Білорусі Олександра Лукашенка продовжував тримати за ґратами людину, яка перенесла важку операцію на шлунку, мала 2 групу інвалідності через проблеми з серцем і останній час перебувала у лежачому стані.
Арештували Ігоря Ледніка 18 квітня 2022 року. Режим білоруського диктатора засудив його до 3 років колонії за сфабрикованим обвинуваченням, нібито за наклеп на Лукашенка. Злочином прокуратура порахувала публікацію Ледніка у журналі Білоруської соціал-демократичної партії «Грамада». Леднік відбував покарання в Бобруйській колонії.
З Ігорем Ледніком ми познайомились років 15 тому. Він досить часто приїздив до Києва, де у нього було багато знайомих та друзів, і де він брав участь у різних проектах.
Але основною його темою професійних зацікавлень стало зближення Білорусі з Україною та євроінтеграція Білорусі. Він постійно прикладав для цього багато зусиль і часто виступав на конференціях в Брюсселі, Женеві та інших європейських містах, де відстоював думку про необхідність інтеграції Білорусі з Європою. Розуміючи, що Лукашенко не вічний, і білоруське громадянське суспільство мусить бути готовим діяти, після його відходу, чи усунення від влади.
Років з 5 тому він попросив мене адмініструвати його сторінку на Фейсбуці, котра була присвячена євроінтеграції Білорусі, у той час, коли його не буде в країні. Ми досить часто спілкували з ним по Скайпу. І от раптом він перестав відповідати.
Мене це, звісно, збентежило. Адже Ігор розповідав, що вже сидів у в’язниці Лукашенка, коли займався бізнесом. І лише дещо пізніше, я зміг дізнатися, що Ігор Леднік знову став в’язнем тоталітарної системи. А знаючи про його й без того слабке здоров’я – це був для нього смертельний вирок, який йому виніс лукашенківський режим.
Останній проект, в якому брав участь Ігор Леднік – це впровадження програм «(eBelarus + eUnion): підтримка реалізації інституційних реформ, у співробітництві з Міжнародним благодійним фондом «Беларусь будучині», зареєстрованим у Таллінні.
Разом з однодумцями він також почав реалізовувати проект створення Інституту дослідження російської агресії. Та не встиг. Леднік бачив майбутню Білорусь в Європі без диктатур. Але Лукашенку не потрібен був на свободі прихильник України та ворог Росії, до думки якого прислуховувалися у Європі. Саме тому, через менше, ніж 2 місяці після початку Великої війни Росії з Україною, його заарештували.
Білоруський узурпатор тоталітарний, мстивий та імпульсивний. Путіну вдалося його посадили на «короткий повідець», і він, перебуваючи у повній залежності від Кремля, все більше змушений підігрувати путінському далекосяжному проекту перетворення Білорусі з «далекого посту Євразії», на західну провінцію Російської Федерації.
Путін кружляє над Білоруссю, як «гриф», що відчуває «мертвечину», і все приміряється до того, як йому краще до неї добратися. Але картковий будиночок лукашенківського режиму руйнується з усіх боків. І в Лукашенка немає жодних шансів самостійно утримати навіть удавану владу над Білоруссю. І цілком очевидно, що його режим впаде, як тільки почне рушитися влада Путіна над Росією, після її програшу в Україні.
Путіна, скоріше за все, не вдасться довести живим до Гааги. Найімовірніше, вкінці правління, диктатора встигнуть ліквідувати генерали з його найближчого оточення. Але коли там будуть судити Лукашенка, то він мусить відповісти за вбивства усіх його політичних противників.
Думаю, що білоруська опозиція мала б заснувати премію імені Ігоря Ледніка. Він, не бувши юристом за освітою, опанував юриспруденцію настільки досконало, що це дало йому можливість успішно консультувати та захищати тих, хто вже не бачив для себе ніякого виходу з ситуації, що склалася. Тому цією премією мали б нагороджуватися особи, котрі найбільше проявили себе в правозахисній діяльності.
Ігор міг виїхати з Білорусі, але він вибрав для себе залишатися до кінця на полі бою зі злочинним режимом Олександра Лукашенка. Вороги демократії не змогли поламати його ні фізично, ні морально. Сильний духом, він виявився сильнішим за своїх катів.