Війна Росії з Україною – найбільша трагедія ХХІ століття

Путін війною в Україні продемонстрував, як швидко стирається тонка грань між добром і злом, коли ті, хто колись могли вважатися умовно людьми, за лічені години і дні ставали нелюдями – від вседозволеності та можливості самочинно вирішувати долі інших на тимчасово окупованих територіях. Війна Росії з Україною – це не тільки найсерйозніша геополітична криза з часів Другої світової війни, але й найбільша трагедія ХХІ століття. Але людство буде готовим визнати це лише з часом. Рівень жорстокості московських терористичних орд, що видають себе за регулярну армію, величезні потрясіння і страшні випробування, що випали на долю українського народу, будуть жахати майбутніх істориків, у руках яких опиняться документи і розсекречена після перемоги України інформація.

«Хазяїн Росії» Путін, який до цієї своєї війни хоч якось прораховував можливі ризики і втрати, 24 лютого вирішив діяти, як безрозсудний гравець, щоби злочинним рішенням ліквідувати державність України, і сам підставив Російську Федерацію під загрозу знищення. Прагнучи стати володарем світу, він втратить все. Але наші західні союзники і партнери мають визнати, що будь-який результат, крім перемоги України, стане фактично перемогою Російської Федерації. Тому для перемоги України нам швидше потрібні поставки танків, військових літаків і сучасної артилерії.

У цьому сенсі у колективного Заходу були хороші вчителі – Рональд Рейган і Маргарет Тетчер. Вони ж добре знали, як подолати імперію зла. І з того часу нічого не змінилося. Бо щось менше, ніж поразка, тільки заохотить Путіна до нових геополітичних авантюр. Зближення Росії з західною цивілізацією у видимій перспективі неможливе, оскільки щоразу воно закінчується ще більшою конфронтацією. Російська Федерація є державою терористів і злочинців з промитими телевізійною пропагандою мізками. Яку сьогодні очолює терорист номер один у світі – Путін, котрий має над цією країною безмежну владу і робить з її населенням усе, що тільки забажає, видаючи це за нібито самостійні рішення самих росіян.

Але російські злочинці від самого початку мають перевагу, яку необхідно ліквідувати. Важко виграти війну проти агресора, якщо ти не можеш в глибині їх території завдати тієї ж шкоди, яку Росія завдає Україні. Наші союзники весь час уникають надання українцям дальнобійної зброї. Тому для більшості росіян, не дивлячись на їхні величезні втрати у живій силі, війна в Україні схожа на якесь телевізійне шоу, що відбувається десь далеко і особисто їх ніяк не стосується. Росіяни мусять відчути на собі усе те, що українці відчувають протягом 11 місяців війни.

Москва проводить кампанію, котра спрямована на деморалізацію українського цивільного населення. І Росія продовжує завдавати ракетних ударів по тим територіям України, які вже були визволені від московських загарбників. Це гарантує для Путіна, що українці не зможуть повернутися до нормального способу життя, постійно перебуваючи під загрозою смертоносних ракетних ударів. Реакцією на це мала б стати можливість відповісти московцям «взаємністю», завдавши ударів по військовим цілям у самій Росії. Російські стратегічні та військові об’єкти – заводи, бази, аеродроми, кораблі, пускові установки балістичних ракет і склади з боєприпасами – мають бути знищеними.

Якщо Кремль вибрав шлях «тотальної війни», то значить, що і росіяни мають відчути на собі усі його наслідки. Україні потрібна летальна зброя у великій кількості, щоб нарешті вирівняти реальні можливості для боротьби з путінськими терористами. Бо, образно кажучи, цю війну неможливо виграти, ведучи оборонний бій однією рукою, коли друга зв’язана за спиною.

Війна вже триває занадто довго. Не варто її затягувати на довгі роки, як того хочуть у Москві. Все прораховується дуже просто: що швидше США і колективний Захід нададуть Україні усі необхідні військові засоби ураження, щоб перемогти Путіна, то меншою буде шкода, яку може завдати російський диктатор нашій країні, й то менше коштуватиме Америці і Європі відновлення української інфраструктури. Необхідно добити Російську Федерацію до того критичного стану, щоб вона вже ніколи більше не змогла нападати ні на кого. На підтримку цього можливо навести безліч аргументів, основні з яких – це доведені військові злочини рашистів, геноцид українського народу, вбивства, систематичні тортури, зґвалтування цивільного населення і крадіжки дітей, котрі наочно підтверджують, що війна стосується всієї людської цивілізації, оскільки вона ведеться проти геноцидного тоталітаризму.

Захід не може дозволити собі того, щоб Україна програла цю нерівну війну. Бій демократії з деспотією мусить закінчитися розгромним програшем тоталітаризму. І українці вже показали всьому світові, що за свободу варто боротися, і що вона є величезним мотиватором до перемоги, якому немає рівних. Путін почав грати свою гру, не розуміючи, які наслідки вона принесе Росії і йому особисто. А західні країни рішуче показали, що ліберальні демократії можуть бути на висоті і, коли це необхідно, приймати важкі рішення, щоб перемогти деспотію. Але зараз настав час діяти більш рішуче і швидше, оскільки «російська експансіоністська ракова пухлина» загрожує не тільки Україні, але й всьому цивілізованому світу.

Лідерство Сполучених Штатів в демократичному світі повинно полягати втому, щоб на другому етапі російсько-української війни повністю підтримати Україну всіма можливими інструментами для досягнення військового успіху. Цілеспрямована тривала військова та економічна допомога Америки та її демократичних союзників може перетворити цю війну на війну, яку Росія не зможе виграти. Тому найкращий спосіб покласти край цьому конфлікту – надати Україні засоби для досягнення цього якомога швидше. Хоча справжній кінець війни настане, коли Україна стане нарешті членом НАТО.

Історично росіяни поважають лише силу і не демонструють нічого, крім презирства до слабкості. Під час холодної війни Радянський Союз регулярно намагався перевірити рішучість Сполучених Штатів, щоб побачити, чи не проявлять вони слабкість. Саме такою новою перевіркою рішучості Америки стала і війна Росії в Україні. Якщо Путін побачить будь-яку слабкість або відсутність рішучості та затягування з прийняттям необхідних для України рішень, то він намагатиметься використати це на свою користь. Україна потребує більш рішучої підтримки у вигляді допомоги у створенні її потужного оборонного потенціалу. Головною слабкістю Росії є її нездатність змиритися з невдачею радянського експерименту та провалом спроби захопити Україну. У імперському прагненні підпорядкувати своїм впливам Європу – з Україною Росія стане європейською силою, без неї вона залишиться за межами Європи.

Через свою агентуру в міжнародному політикумі Путін намагається проштовхувати ідею, що для миру необхідно припинення вогню. Росія на це, звісно, негайно погодиться та одночасно вимагатиме, щоб Україна поступилася Кримом і тими частинами східної і південної України, які вона окупувала. Навіть з тими територіями, що українці вже повернули собі збройним шляхом. Що б залишило б ці українські землі назавжди у складі Російської Федерації. Крім того, це поставило під загрозу європейських союзників США. Путін хоче зіграти в довгу гру, і якщо він не зазнає поразки в Україні, то продовжуватиме зазіхати на всі інші території, котрі входили колись до складу Російської імперії чи Радянського Союзу.

На новому витку російсько-української війни стає очевидним, що Україна має перейти від в основному оборони своїх земель до повного їх визволення. Для цього українській армії потрібні кардинально інші наступальні можливості, щоб зробити вартість російського вторгнення занадто високою для росіян. Ситуація, що склалася, є саме такою, бо ті, хто приймають рішення в Америці і Європі, надавали Україні лише частину того, що вона просила, оскільки боялися спровокувати Росію. Однак ці вагання піти далі в допомозі українцям і зупинити Путіна – це саме те, що провокує цього деспота на постійну ескалацію та здатне привести світ до Третьої світової війни.

З 2022 року українці багато чому навчилися, як і весь демократичний світ. І стало цілком очевидно, що Путін сильно перебільшував ефективність та могутність російської армії. А низький моральний дух і мала результативність російських військ, разом з браком будь-якої здатності підтримувати лінії постачання та задовольняти потреби своїх військ на передовій стали негативними чинниками, котрі зовсім не працювали на корись росіян. Кремль розв’язав війну, бо вважав Захід слабким та роз’єднаним. Brexit значно посилив ці відчуття в Путіна, і він сприйняв усе це, як ілюзорну можливість захопити Україну, бо всі ознаки для нього були ідеальними. Хоча війна Росії з Україною висвітлила те, чого так боялися в Москві, – що слабкою є сама Російська Федерація.

Зараз Путін не готовий погодитися ні на що менше, ніж на повну перемогу Росії над Україною, тому що альтернативою було б дозволити потужній, дуже енергійній, палко антиросійській західній ліберальній демократії існувати на кордоні з Росією. Розмови про компромісний мир або повернення до status quo ante bellum для диктатора навіть не розглядаються. Війна в Україні – це тотальна війна, і ставки є занадто великими.

Тому війна має закінчитися повним розгромом російських збройних сил та їх вигнанням з усієї України. Найважливішими результатами путінської війни мусить стати повернення української держави до міжнародно визнаних кордонів і приєднання України до НАТО. Тільки це здатне гарантувати Україні та Заходу, що ані Путін, ані будь-який інший російський божевільний тиран ніколи не повторять спроби захопити чужі землі, використовуючи для цього воєнну силу.