Жорстка дерусифікація. Чому це потрібно Україні

Вже кілька френдів написали про жінку з Маріуполя, яка після визволення з-під руїн «Азовсталі» дякує нашим військовим, які ділилися з ними пайками і тут же каже, що українці та росіяни – «братскіє народи і нас сталківают лбамі».

А вчора був чоловік з сином у Запоріжжі, який перше, що запитав українських волонтерів після приїзду з окупованої території – де тут транспорт, щоб виїхати до Росії.

Так, це катастрофа.

Звісно, на Сході та Півдні такі не всі, але русскіх (мова не про етнос, а про вибір!) з українськими паспортами було багато і, на жаль, ще довго буде багато.

Бо чимало з цих співгромадян не зроблять висновків з трагедій останніх місяців, бо виявилися не здатними зробити це протягом 2014-2021 рр. – війни, яка проходила у них на очах, у їхніх містах і селах

Частина таких укрАинцев навряд чи переосмислить ідеологеми і мислєвіруси русского і совєтского, які стали їхнім єством.

Треба зробити все, щоб ті, кому не все ясно про суть російської політики – отримали це розуміння у максимально доступній формі. Так, через перегляд фільмів про Бучу. Так, через художнє кіно. Так, через демонстративну дерусифікацію. Так, через публічні форми неприйняття ватництва.

Так, їм має стати максимально некомфортно. Так, вони мають стулити пельку, бо наша лояльність до антиукраїнства і прийняття такої позиції як прийнятної, «бо ж демократія», добіг кінця.

І так – кому це не подобається – дорога у РФ з квитком в один кінець

Бо якщо цього суспільного тиску на ватні мізки і душі не буде, то завтра вони знову проголосують за бойків, медведчуків і шаріїв. І це я мовчу про населення окупованих вісім років територій, де знищення всього людського поставлено Росією на потік.

З одного боку держава має на законодавчому рівні руйнувати інституції русского міра – від фірташівсько-новинського олігархату з їхнім впливом і медіа до УПЦ МП, ОПЗЖ і сателітів, а з іншого боку суспільство має максимально чітко демонструвати нелояльність до всього, що супроводжує русскомірський погляд на світ з його антизахідництвом, антиукраїнством і «нє всьо так однозначно».

Мало зробити напис про воєнний корабль у «Дії» і на футболках.

Треба, щоб цей антиросійський напрямок став політикою і щоденною практикою.