Військове вторгнення до Венесуели: США думають, а Росія може втратити мільярди

Чергова протестна хвиля вже завершилася, нічим все це не закінчилося. Вийшли, попротестували, прапорами помахали і на цьому все закінчилося. Так, Гуайдо оголосив страйк. Але те, що вони оголосили, і що буде - насправді, виходить завжди по-різному. Вони оголосили загальнонаціональний страйк і сьогодні-завтра люди повинні страйкувати. Подивимося, що буде.

Але основна фаза була 30 квітня, яку сам Гуайдо назвав останньою фазою операції з повалення режиму Мадуро. Але нічого не сталося. Я так розумію, що, по-перше, було недостатньо людей, по-друге, вони трохи переоцінили свої зусилля і можливості, намагалися залучити на свою сторону військових з бази ВПС в передмісті Каракаса, але ті не пішли на це. А дезертири, які приєдналися до них - їх було дуже мало, тому їх швидко і легко розігнали. Ось чим закінчилися події двох останніх днів.

Проблема в тому, що є дві реальності, в яких знаходиться Венесуела, і дуже складно щось адекватно оцінювати. У кращому випадку, туди треба їхати, так як є кілька питань, які можна трактувати абсолютно по-різному. Є реальність Мадуро, є реальність Гуайдо. Умовно кажучи, Мадуро вимовляє якісь свої абсолютні речі в абсолютних категоріях: про напад Імперії, про всесвітню змову проти Венесуели. Гуйадо і його прихильники кажуть протилежні речі, полярні за своєю формою: мовляв, кубинці ледь не керують Мадуро.

Ми бачимо різні дивні повідомлення з обох сторін, тому складно адекватно проаналізувати цю ситуацію. Йде божевільна кількість інформації з обох сторін у соцмережах, ЗМІ тощо. У ці два дні було складно зрозуміти, що взагалі відбувається: хто, скільки людей, куди вони пішли, що з ними сталося, чи були вбиті, чи були поранені і скільки... Це все повний хаос. Але це прекрасний приклад протистояння з постійним застосуванням інформаційної зброї, який можна вивчати.

Невдалий бліцкриг

За міжнародним правом саме визнання Гуайдо багатьма країнами нічого не означає. Умовно кажучи, припустімо, завтра президент Польщі визнає президентом України, наприклад, спікера Парубія - це нічого не означатиме. Це буде політична заява, яка на практиці ніяк не вплине на ситуацію в Україні. Ні з точки зору міжнародних позицій, ні з точки зору внутрішнього законодавства. Тобто у нас все одно буде обраний президент. Те ж саме в Венесуелі. Те, що Гуайдо визнали близько 30-40 країн, з юридичної точки зору не означає нічого. Вони всього лише підтримують опозицію.

Тут треба говорити про опозицію, бо Гуайдо - не самостійна особистість. Він не є єдиним лідером, він висуванець. До того ж, опозиція Венесуели - це не монолітне утворення, а десятки партій, у яких різний інтерес. Зараз вони погодилися стати під прапори Гуайдо багато в чому завдяки зусиллям США, Колумбії і Бразилії, які їм допомагають, але не факт, що це триватиме довго. Якщо протистояння у Венесуелі перейде в фазу млявого, довгого конфлікту, то це невигідно Гуайдо, тому що опозиція довго триматися за нього не буде. Він не має такої популярності серед опозиціонерів, як мав його ментор і вчитель Леопольдо Лопес, який був справжнім лідером протестів, що почалися в 2015 році.

Велика частина венесуельців в січні навіть не знала, хто такий Гуайдо, до того, як його обрали спікером Національної асамблеї, а потім він проголосив себе президентом. За ним усі пішли, бо Гуайдо обіцяв бліцкриг. У січні у них реально був шанс, тоді всі думали, що режим Мадуро впаде.

Але єдине, що не дало цьому статися - позиція армії, яка вирішила залишитися нейтральною. Я б не сказав, що вони всі фанати Мадуро - це поки що помилкове твердження. Вони тримають нейтралітет. Там є окремі люди, наприклад, міністр оборони. Але міністр оборони і, умовно кажучи, командувачі гарнізонами - це дві різні речі в цій історії. Їх поки не переконують ні влада, ні опозиція, якій вони поки не вірять. До того ж, багато солдатів і офіцерів виросли в соціальному середовищі антиамериканізму, який вплинув на їхнє мислення і світогляд, тому вони не довіряють США. Можливо, вони були б раді переговорити з опозиціонерами, але вони розуміють, що лідери опозиції не є самостійними у їхньому сприйнятті. Це заважає їм довіритися опозиції. Є багато незадоволених Мадуро, зокрема і серед вищих офіцерів. Але є й ті, хто підтримує його.

Навіть серед правлячої партії є ті, хто вважає його неефективним президентом. І вони були б раді його прибрати. Але знову ж таки, немає з ким вести переговори. Найголовніша перешкода, яке зараз не дозволяє нормально вести переговори між правлячими силами і опозицією - фактор США. Та й Мадуро не дасть цього зробити. Хоча спроби були.

Військове рішення

Ризик існує, але в адміністрації Білого дому консенсусу немає. Є Джон Болтон (радник президента з національної безпеки), який активно шепоче на вухо Трампу про необхідність цього вторгнення. Він є головним адвокатом силового сценарію. Але далеко не всі це підтримують, особливо в Пентагоні. Вони розуміють, що ризики такої військової кампанії можуть бути колосальними. Це не Ірак - тут складніше логістично: інша країна, інший ландшафт. Вони навіть не впевнені в тому, що буде велика підтримка вторгнення. Тому що, якщо подивитися на дії венесуельської опозиції, то багато її прихильники готові підтримати свого лідера Гуайдо, навіть знаючи, що йому допомагають США, Канада та інші країни, але військове вторгнення - це зовсім інше питання.

Однозначної підтримки більшості в цьому відношенні немає, ніхто це не сприйме. Колумбія і Бразилія, які є союзниками США на сьогоднішній момент, не наважуються на такий варіант, і їхні лідери вже говорили, що не підуть на це. Тому що вони першими постраждають від можливої громадянської війни. Тому зараз в Білому домі триває боротьба між силовим сценарієм і продовженням політики санкцій, які душать економіку Венесуели. За другий варіант виступає той же Майкл Помпео (держсекретар США).

Складно сказати, чим все закінчиться, але ризик вторгнення є, оскільки Болтон - досить впливова людина в адміністрації Трампа.

Роль Росії

Не думаю, що Росія застосує свою військову силу в Венесуелі. По-перше, у них немає ресурсів, оскільки вони ведуть кілька воєн на інших континентах. Тим більше, що для них Венесуела не несе будь-якого стратегічного інтересу. Єдине, що хочуть росіяни - зберегти свої гроші, які вони в неї вклали, зокрема кредитні, а не втратити їх, як це було в Лівії. Їм не так важливий Мадуро, а головне, щоб був плавний перехід без громадянської війни і не обнулилися зобов'язання, гроші і інвестиції, які вони вклали в нафту і газ.

Така ситуація у них була з Лівією. У 2011 році вони домовилися з США щодо Лівії про «злив» Каддафі. Тоді в Раді безпеки Росія утрималася від голосування. Таким чином, вони відкрили дорогу так званій гуманітарній інтервенції. Але потім США їх кинули в Лівії, тому вони образилися. Коли Каддафі вбили, то всі зобов'язання обнулилися, і росіяни втратили мільярди доларів, які вони влили в нафтогазову сферу.

Так само і по Венесуелі. Я не вірю, що вони підуть так далеко, щоб воювати в Венесуелі. До того ж, у них ресурсів немає. Китайці - те ж саме, хоча вони і мають там більший вплив і можуть втратити більше, ніж Росія. Але думаю, що до цього не дійде.

Ідея Прінса

Головне питання в тому, наскільки будуть втручатися США. Чи буде це військове вторгнення або, наприклад, те, що зараз циркулюють в Білому домі - ідея направити туди найманців і приватні військові кампанії. Зокрема, це пропонує Ерік Прінс (засновник державної служби безпеки і охоронної компанії Blackwater USA, яка закрилася після скандалу в Іраку, - «Апостроф»). Зараз Прінс просуває в адміністрації Трампа ідею про приватизацію армії, щоб замінити американські війська найманцями, бо це дешевше і не несе певні ризики для держави. Це будуть приватні війська, які не підпадають під міжнародне право, їх можна об'єднувати в мобільні групи і закидати в ту ж Венесуелу. Відповідно, вони допомагатимуть місцевим організовуватися і озброюватися.

Ця ідея зараз циркулює в Білому домі і просувається Прінцом, який є досить впливовою людиною, неформальним радником президента. Але поки що йому не вдавалося переконати Трампа на це. Він намагався просунути свою ідею в Іраку і Афганістані, але поки невдало. Можливо, по Венесуелі, як компроміс між ідеями санкцій і вторгненням - якийсь середній варіант може пройти.

Тобто повноцінне вторгнення малоймовірне, але варіант приватних армій за підтримки спецслужб я цілком розглядаю, з огляду на історію дій США в різних регіонах, зокрема і в Латинській Америці. Я не бачу для цього якихось особливих перешкод.

Повторюся, ризикувати вторгненням вони не хочуть, бо це буде вже занадто радикально - тому такий компроміс є хорошим варіантом.

Що стосується усунення Мадуро, то це питання часу. Питання в тому, як це станеться, якою буде передача влади - мирною або насильницькою. Чи залишаться в системі прихильники Мадуро? Чи впаде його режим повністю або залишаться якісь люди? Чи піде Мадуро в результаті внутрішнього перевороту, який я цілком розглядаю, тому що він би влаштував усіх: Росію, США, Китай тощо. Тобто як і коли це станеться.

Підтримка Гуайдо не припиниться, тому що ті ж Штати влили вже багато ресурсів, і не можуть відмовитися. А дати заспокоїтися цьому процесу - означає визнати поразку. Їм же потрібно терміново діяти. До літа їм бажано прийняти якесь рішення - якщо процес затягнеться до осені, то буде складніше. Чим глибше Мадуро окопається у президентському палаці, тим складніше буде його звідти вибити, і це відбудеться з великими жертвами.