Часи, коли церква заходила чорним ходом до президента, завершилися
Міністерство культури та Державний комітет з питань релігій захищаються від нападок УПЦ МП. Остання продовжує наповнювати кейс «церкви-мучениці».
Священноначаліє УПЦ МП, на мій погляд, кероване паном Новінським, «помарширувавши за мир» паралельно веде іншу, непомітну широкому погляду бюрократичну битву, битву документів, яка має на меті статутне закріпачення простого священства у лоні Російської Православної Церкви та накладання на все церковне майно прокремлівської, на даний момент руки митрополії. Для початку маленький лікнеп. І вся церква (причому будь-яка: православна, католицька, протестантська) и окремі громади для державної реєстрації повинні мати статут.
Статут це маленька конституція, чи регламент релігійної громади. Статут це одна з форм її легалізації в очах держави та одночасно угода, в якій громада зобов’язується дотримуватися певних правил. Статут це важливо для громадської організації, релігійної громади, яка хоче діяти у правовому полі. УПЦ МП фактично звинуватило державу у тому, що вона перешкоджає реєстрації та перереєстрації статутів.
Вперше за багато років я слідкую за суперечкою церква – держава із відчутним задоволенням. Традиційне резюме всіх чиновників старих часів: не хочу мати справу з попами, механізмів для вирішення нема, не рухайте цю тему.
Вперше за роки праці у столичній журналістиці я бачу бажання держави розібратися із регламентами церкви, і там де є йде пряме (свідоме чи несвідоме) калькування регламенту РПЦ зробити певні корективи. Тим більше, йдеться про регламент церкви, керівництво якої не проявляє лояльності до своєї держави. Насправді, затримка з перереєстрацією статутів не несе священству загроз у ближній перспективі, вони просто будуть користуватися старими документами.
Але з іншого боку, незареєстрований статут буде нагадувати про нові правила, про обов’язки, про те, що лінію відносин між церквою та державою визначає не спонсор – громадянин невідомо якої держави.
Наскільки мені відомо, УПЦ МП було готове вносити всі корективи Держкомрелігій, або потім втрутилися чи-то московські порадники чи спонсори і вони пішли на конфлікт. Які перспективи відкриває незареєстрований статут? Гадаю, що у майбутньому держава зможе вигравати суди та знімати громади з реєстрації. Чисто теоретично, звісно. З іншого боку, духовна спільнота може жити і без реєстрації. Це дозволено законом. Чому ж священноначаліє не хоче статут за редакції міністерства релігій? Може тому, що юридична реєстрація -додатковий важіль впливу на громади?
Одним словом, УПЦ МП має зрозуміти: часи, коли церква заходила чорним ходом до президента завершилися. З державою треба домовлятися. Зі своєю державою, підкреслю, бо тут деколи плутають. Щось згадала, як колись на одному круглому столі один з речників УПЦ МП казав, що у випадку об’єднання з КП (хоча ніхто нікого насильно не єднає) люди готові будуть йти на квартири, мало не в катакомби. А для чого тоді взагалі їм реєстрація? В катакомбах її не треба.
Тому давайте, архіпастирі та пастирі, без абсурдів. Консенсус – це непогано. І не будемо соборно придурюватися, що вас ігнорують: «міністерство релігій» завжди до ваших послуг. Навіть стукати довго не треба.