Часи, коли церква заходила чорним ходом до президента, завершилися

Священноначаліє УПЦ МП, на мій погляд, кероване паном Новінським, «помарширувавши за мир» паралельно веде іншу, непомітну широкому погляду бюрократичну битву, битву документів, яка має на меті статутне закріпачення простого священства у лоні Російської Православної Церкви та накладання на все церковне майно прокремлівської, на даний момент руки митрополії. Для початку маленький лікнеп. І вся церква (причому будь-яка: православна, католицька, протестантська) и окремі громади для державної реєстрації повинні мати статут.

Статут це маленька конституція, чи регламент релігійної громади. Статут це одна з форм її легалізації в очах держави та одночасно угода, в якій громада зобов’язується дотримуватися певних правил. Статут це важливо для громадської організації, релігійної громади, яка хоче діяти у правовому полі. УПЦ МП фактично звинуватило державу у тому, що вона перешкоджає реєстрації та перереєстрації статутів. 

Вперше за багато років я слідкую за суперечкою церква – держава із відчутним задоволенням. Традиційне резюме всіх чиновників старих часів: не хочу мати справу з попами, механізмів для вирішення нема, не рухайте цю тему.

Вперше за роки праці у столичній журналістиці я бачу бажання держави розібратися із регламентами церкви, і там де є йде пряме (свідоме чи несвідоме) калькування регламенту РПЦ зробити певні корективи. Тим більше, йдеться про регламент церкви, керівництво якої не проявляє лояльності до своєї держави. Насправді, затримка з перереєстрацією статутів не несе священству загроз у ближній перспективі, вони просто будуть користуватися старими документами.

Але з іншого боку, незареєстрований статут буде нагадувати про нові правила, про обов’язки, про те, що лінію відносин між церквою та державою визначає не спонсор – громадянин невідомо якої держави.

Наскільки мені відомо, УПЦ МП було готове вносити всі корективи Держкомрелігій, або потім втрутилися чи-то московські порадники чи спонсори і вони пішли на конфлікт. Які перспективи відкриває незареєстрований статут? Гадаю, що у майбутньому держава зможе вигравати суди та знімати громади з реєстрації. Чисто теоретично, звісно. З іншого боку, духовна спільнота може жити і без реєстрації. Це дозволено законом. Чому ж священноначаліє не хоче статут за редакції міністерства релігій? Може тому, що юридична реєстрація -додатковий важіль впливу на громади?

Одним словом, УПЦ МП має зрозуміти: часи, коли церква заходила чорним ходом до президента завершилися. З державою треба домовлятися. Зі своєю державою, підкреслю, бо тут деколи плутають. Щось згадала, як колись на одному круглому столі один з речників УПЦ МП казав, що у випадку об’єднання з КП (хоча ніхто нікого насильно не єднає) люди готові будуть йти на квартири, мало не в катакомби. А для чого тоді взагалі їм реєстрація? В катакомбах її не треба.

Тому давайте, архіпастирі та пастирі, без абсурдів. Консенсус – це непогано. І не будемо соборно придурюватися, що вас ігнорують: «міністерство релігій» завжди до ваших послуг. Навіть стукати довго не треба.