ІДІЛ зазнає лише територіальної поразки

Широка громадськість про цю терористичну організацію/державу дізналася лише з початком активної фази війни в Сирії, натомість сформовано її вже понад десять років тому. Спочатку як дорадчу групу ісламських лідерів, пов’язаних з тероризмом, пізніше – як організацію з власним керівництвом, що в підсумку змогла окупувати величезні території й проголосити державність, ставши загрозою для цілого світу.

Власне ця плутанина в сутності ІДІЛ і робить неможливою війну з цією державою звичними методами. Адже якщо це держава, то інші держави чи коаліції держав (наприклад, НАТО) можуть оголосити їй війну і навіть знищити. Що, втім, зовсім не означатиме, що ІДІЛ зникне повністю.

Можна, зрештою, переловити, ув’язнити чи навіть вбити лідерів Ісламської Держави, але це також не означає, що ІДІЛ зникне як територіальна структура чи віртуальна терористична організація. Склалася патова ситуація, коли територія як атрибут державності й лідери держави не зовсім чітко пов’язані між собою. Наприклад, українцям вдалося прогнати Януковича з країни, і це спричинило дуже швидку зміну влади (в тому числі завдяки легітимним крокам – рішенням парламенту і достроковим виборам). Якщо ж коаліції Заходу вдасться знищити лідерів ІДІЛ, то це аж ніяк не значитиме, що Ісламській Державі настав кінець. Річ у тім, що це гібридна, частково віртуальна, частково територіальна організація; вона почасти ідеологічно-релігійна, почасти бізнесова; ІДІЛ, можливо, існує не так заради самої себе, як з метою наганяти на світ побільше страху.

Безумовно, зараз знайдуться десятки розумників, що почнуть пояснювати: створення Ісламської Держави Іраку і Леванту – це створення своєрідного халіфату, тобто з теологічно-правової точки зору процес порівнюваний із державою Ватикан і світовою спільнотою католиків на чолі з Папою Римським. На перший погляд, все так і виглядає, адже й Ватикан, попри стереотипи, є не теократією і не монархією (владу не призначає там напряму Бог; влада – Папа – обирається на виборах кардиналами, які також на свій лад є виборними, тож за зовнішніми ознаками йдеться про модель своєрідної парламентської республіки). Різниця в тому, що Ватикан не веде воєн і не вбиває власних віровідступників, а саме це є основною рутиною життя ІДІЛ. Ризикну іншою метафорою: ІДІЛ, можливо, й можна порівнювати з Ватиканом, але часів раннього Середньовіччя: часом хрестових походів, катуванням єретиків, спаленням відьом на вогнищах, обслуговуванням найрізноманітніших політичних автократичних режимів.

Відтак, різниця полягає в анахронічності середньовічної сутності ІДІЛ і ХХІ століття за вікном. Можливо, саме тому навіть в умовах тотальної війни і сформованої коаліції західним державам так і не вдалося знищити Ісламську Державу. Те, що має гібридну суть, звичайною війною чи дипломатичним тиском не знищиш. Відтіснені з пустелі, бойовики перебираються в міста, вигнані з міст, ховаються в селах і печерах, викурені з Близького Сходу – розпорошуються світом і продовжують терористичні атаки. На підтвердження цього ІДІЛ у вівторок закликала своїх прихильників до атак в США, Європі, Росії, Австралії, Іраку, Сирії, Ірані та на Філіппінах під час священного місяця Рамадан, який почався в кінці травня.

Сподіваюся, ще цього року ми будемо читати новини про знищення ІДІЛ. Принаймні, підставою для таких надій є тон світових лідерів і тиск суспільної думки у більшості країн західної коаліції. Але вже сьогодні ясно, що така поразка буде лише територіальною. Вдасться вибити з-під ніг терористів землю, але це ще не означає зміни світогляду і політичних мрій. Цілком можливо, що територіальна поразка змусить бойовиків утікати в різні країни – і це ще більше посилить терористичну загрозу. Схоже на те, що поразка ІДІЛ означатиме лише поразку в бою, але не в війні. Війна продовжуватиметься, хоч вже й іншими, гібриднішими способами. Ми, українці, знаємо: така війна може тривати довго.