Чому у Януковича немає щирих друзів?
Спроби діючої влади – поки що недолугі через геометричну прогресію її некомпетентності – в той чи інший спосіб зняти з виборів Віталія Кличка, так чи інакше вказують на те, що Віктор Янукович визначив головного суперника на перегонах-2015.
Спроби діючої влади – поки що недолугі через геометричну прогресію її некомпетентності – в той чи інший спосіб зняти з виборів Віталія Кличка, так чи інакше вказують на те, що Віктор Янукович визначив головного суперника на перегонах-2015. Звісно, залишати за бортом мапи прогнозування Арсенія Яценюка поки що не варто, але важко уявити, щоби участь у виборах приймала Юлія Тимошенко, або що Олег Тягнибок раптом перетвориться на єдиного кандидата від опозиції чи фронтмена другого туру (якщо цей тур "раптом" не буде законодавчо знищений).
Які ж перспективи в Кличка? Як не крути – оптимістичні. Наш четвертий голова держави сам загнав себе у безвихідну ситуацію. Адже йому треба було або чесно виконувати свою концептуальну програму – мова не про "офіційну частину", оскільки вона завжди розпливчаста та обережна, а про фактичну. Янукович мав торувати шлях до ЄЕП, запроваджувати російську другою державною, і так далі, або… рвати геть і швидко всі звязки із "біло-синім" регламентом і на світловій швидкості рухатися до ЄС та НАТО.
Крутійство поставило Януковича у жалюгідне становище і майбутнє його президентства щонайменш поринуло в туман.
Виборець Сходу, Півдня та Криму йому довіряти фактично припинив – останній глядачці телевізійних собачих боїв уже очевидно, що проросійські тілорухи президент робить лише під шаленим тиском, а російське ТБ, яке контролює світосприйняття цієї глядачки, цілеспрямовано обливає його помиями.
Виборця Києва, Центру, Заходу та Південного Заходу який, треба сказати, уважно приглядався до Януковича та його партії, якщо взяти до уваги результати минулих президентських, місцевих та парламентських виборів – президент так і не завоював.
Абсурдний масштаб репресій проти політичних супротивників, "віджим" власності, монументальна зарегульованість підприємницької діяльності, несправедлива пенсійна реформа, зниження реальних доходів громадян – чим позитивним, крім Євро-2012, здатен запам’ятатись виборцеві Віктор Янукович?
Зрозуміло, що за рефлексом-2004 вертикаль мобілізуватиме на Сході, Півдні та Криму і живих, і мертвих, і ненароджених. Будь-якого кандидата від опозиції почнуть травити "нацизмом". З тих бізнесменів, які ще залишилися залежними від українських активів, емісари влади, взявши ті активи в заручники, витискуватимуть гроші на масовий підкуп виборців, за "програмами", інформацію про підготовку яких було нещодавньо "злито" в медіа.
Але все це нагадує сумні спроби дідуся показати клас у ліжку. Суспільство змінилося безповоротньо.
І без того традиційно низька явка "біло-синіх" (чи має ця назва сьогодні взагалі будь-який сенс?) регіонів, а така вона через вилюднення міфічних "областей-донорів" та підживлювану ЗМІ сусідньої держави нелояльність до української державності – впаде ще більше. А "помаранчеві" області – знов-таки, що таке сьогодні "помаранчевий", сказати важко -- не тільки прийдуть на вибори масово, але й проголосують хоч за дідька лисого, лише не за теперішню владу, яка всім уже добряче в печінках. Бо витискує, краде, чи через глупство втрачає останню копійку, а спостерігання в телевізорі ожирілих фізіономій керманичів розширює хіба що клієнтуру гастроентерологів, але ажніяк не електоральну підтримку.
На цьому тлі фракція Удару в Раді тримається купи. Виборцеві цієї партії майже нічим їй дорікнути. І хоча політиком Віталія Кличка назвати важко (можливо, він не перетвориться на політика навіть сівши у президентсье крісло -- та чи це погано?), ще важче оспорювати його незаплямований соціальний імідж, спроможність фінансувати виборчу кампанію, потенціал електорального здобутку на сході, особливо у великих містах, а також зовнішньополітичну підтримку.
На жаль, зважаючи на брутальні методи влади, ми знову рухаємося у 2004 рік. Але цього разу все буде по-іншому, швидше схожим на Тбілісі чи Бішкек. Оскільки у 2004 році і справді було дві альтернативи і вони зійшлися між собою у жорстокому двобої.
Була і третя – парламентська республіка…(трикрапки, бо це визначає вподобання автора)
А ось на 2015 рік із альтернативами важкенько – бо в жлобів ніколи не буває щирих друзів.
А без щирої підтримки суспільства -- не буває і політичних перемог.