Чому у Януковича немає щирих друзів?

Спроби діючої влади – поки що недолугі через геометричну прогресію її некомпетентності – в той чи інший спосіб зняти з виборів Віталія Кличка, так чи інакше вказують на те, що Віктор Янукович визначив головного суперника на перегонах-2015. Звісно, залишати за бортом мапи прогнозування Арсенія Яценюка поки що не варто, але важко уявити, щоби участь у виборах приймала Юлія Тимошенко, або що Олег Тягнибок раптом перетвориться на єдиного кандидата від опозиції чи фронтмена другого туру (якщо цей тур "раптом" не буде законодавчо знищений).

Які ж перспективи в Кличка? Як не крути – оптимістичні. Наш четвертий голова держави сам загнав себе у безвихідну ситуацію. Адже йому треба було або чесно виконувати свою концептуальну програму – мова не про "офіційну частину", оскільки вона завжди розпливчаста та обережна, а про фактичну. Янукович мав торувати шлях до ЄЕП, запроваджувати російську другою державною, і так далі, або… рвати геть і швидко всі звязки із "біло-синім" регламентом і на світловій швидкості рухатися до ЄС та НАТО.

Крутійство поставило Януковича у жалюгідне становище і майбутнє його президентства щонайменш поринуло в туман.

Виборець Сходу, Півдня та Криму йому довіряти фактично припинив – останній глядачці телевізійних собачих боїв уже очевидно, що проросійські тілорухи президент робить лише під шаленим тиском, а російське ТБ, яке контролює світосприйняття цієї глядачки, цілеспрямовано обливає його помиями.

Виборця Києва, Центру, Заходу та Південного Заходу ­ який, треба сказати, уважно приглядався до Януковича та його партії, якщо взяти до уваги результати минулих президентських, місцевих та парламентських виборів – президент так і не завоював.

Абсурдний масштаб репресій проти політичних супротивників, "віджим" власності, монументальна зарегульованість підприємницької діяльності, несправедлива пенсійна реформа, зниження реальних доходів громадян – чим позитивним, крім Євро-2012, здатен запам’ятатись виборцеві Віктор Янукович?

Зрозуміло, що за рефлексом-2004 вертикаль мобілізуватиме на Сході, Півдні та Криму і живих, і мертвих, і ненароджених. Будь-якого кандидата від опозиції почнуть травити "нацизмом". З тих бізнесменів, які ще залишилися залежними від українських активів, емісари влади, взявши ті активи в заручники, витискуватимуть гроші на масовий підкуп виборців, за "програмами", інформацію про підготовку яких було нещодавньо "злито" в медіа.

Але все це нагадує сумні спроби дідуся показати клас у ліжку. Суспільство змінилося безповоротньо.

І без того традиційно низька явка "біло-синіх" (чи має ця назва сьогодні взагалі будь-який сенс?) регіонів, а така вона через вилюднення міфічних "областей-донорів" та підживлювану ЗМІ сусідньої держави нелояльність до української державності – впаде ще більше. А "помаранчеві" області – знов-таки, що таке сьогодні "помаранчевий", сказати важко -- не тільки прийдуть на вибори масово, але й проголосують хоч за дідька лисого, лише не за теперішню владу, яка всім уже добряче в печінках. Бо витискує, краде, чи через глупство втрачає останню копійку, а спостерігання в телевізорі ожирілих фізіономій керманичів розширює хіба що клієнтуру гастроентерологів, але ажніяк не електоральну підтримку.

На цьому тлі фракція Удару в Раді тримається купи. Виборцеві цієї партії майже нічим їй дорікнути. І хоча політиком Віталія Кличка назвати важко (можливо, він не перетвориться на політика навіть сівши у президентсье крісло -- та чи це погано?), ще важче оспорювати його незаплямований соціальний імідж, спроможність фінансувати виборчу кампанію, потенціал електорального здобутку на сході, особливо у великих містах, а також зовнішньополітичну підтримку.

На жаль, зважаючи на брутальні методи влади, ми знову рухаємося у 2004 рік. Але цього разу все буде по-іншому, швидше схожим на Тбілісі чи Бішкек. Оскільки у 2004 році і справді було дві альтернативи і вони зійшлися між собою у жорстокому двобої.

Була і третя – парламентська республіка…(трикрапки, бо це визначає вподобання автора)

А ось на 2015 рік із альтернативами важкенько – бо в жлобів ніколи не буває щирих друзів.

А без щирої підтримки суспільства -- не буває і політичних перемог.