Ні, російські опозиціонери, ви мене не образили. Ви мене розчарували
Візантійська риторика і поведінка російських опозиціонерів наштовхнули на попередній висновок, що з приходом начебто притомних російських опозиціонерів до влади, відношення Росії до України не зміниться
18 вересня цього року відбудуться вибори до Державної Думи Росії. Виборча кампанія йде кволо, без галасу, але російські опозиціонери все одно в умовах браку фінансових ресурсів та інформаційної блокади намагаються проштовхнутися до парламенту крізь щільний однострій партій влади. Для такої мети не гидують навіть уже голосами з окупованого Криму. Навпаки публічно закликають громадян України, що мешкають під окупаційною владою, прийти на вибори до російського законодавчого органу.
А пригадується, як ще зовсім нещодавно ці притомні російські політики виходили на протестні марші із гаслом «Я против аннексии Крыма», як в ефірах «Свободи» засуджували злочинні дії своєї країни щодо сусіднього «братского народа»…
Перший дзвіночок розчарування пролунав у переписці з Дмітрієм Ґудковим, депутатом Держдуми і нині кандидатом в депутати. Проаналізувавши його програму в частині зовнішньої політики, я нічого не побачила в питанні вирішення анексії Криму. Спитала, чому так? Відповідь була простою: «Это программа партии «Яблоко». На моє наступне зауваження, що за таких умов змушена й далі бойкотувати вживання російської мови, російський опозиціонер запропонував мені обрати мову спілкування – російська або англійська…
Ґрігорій Явлінський 5 серпня виклав на свою сторінку в фейсбук відео, де він «стурбований і занепокоєний», що Україна отримала незалежність і що доводиться платити за транзит енергоресурсів.
Екс-депутат у вигнанні Ілля Пономарьов, який проголосував проти анексії Криму, теж неодноразово зауважував, що питання Криму є другорядним для росіян. Бо завдання для нової влади, яка прийде, буде полягати у тому, щоб цю владу втримати. А повернення Криму призведе до протилежних наслідків. Тому, на його думку, потрібна спільна адміністрація на півострові і наступний референдум.
Найбільше вразив Владімір Мілов, який закликав кримчан прийти на вибори. І на моє питання, чи визнаєте ви тепер в такий спосіб анексію Криму, відповів красномовно: «Да вы за 2,5 года вообще палец о палец не ударили в Украине, чтобы вернуть Крым, все что вы умеете - это докапываться до российских оппозиционеров в фейсбуке. Какое тут значение имеет, на что вы «надеетесь» и что вы вообще думаете по этому вопросу?»
Така візантійська риторика і поведінка російських опозиціонерів наштовхнула мене на попередній висновок, що з приходом начебто притомних російських опозиціонерів до влади, відношення Росії до України не зміниться. Це означає, що українцям і далі треба зміцнювати оборону, розвивати загони територіальної самооборони, і тримати північного сусіда на відстані витягнутої руки.
Ні, російські опозиціонери, ви мене не образили. Ви мене розчарували.