Чому ми досі дивимося на українських героїв чужими очима
Невже ми такий жахливий народ? Ні, звичайно. Навпаки
Контроверсійний погромник Петлюра, який віддав Галичину полякам. Проросійський Скоропадський, який продався німцям. Комуніст Винниченко, який до Леніна їздив. Грушевський, який узагалі повернувся до СРСР. Різун поляків Бандера. Союзник Гітлера Мельник.
От навколо все чудово! На Заході живуть гуманісти, інтернаціоналісти й захисники української меншини, а на Сході – носії такої високої культури, що ніяк не доведуть нам, безтолковим, свою велич, поки нас не виріжуть.
Ми й самі сумніваємося, самі називаємо тут, в Україні, Петлюру контроверсійним і збираємося перейменовувати вулиці Винниченка. Бо ніяк не засвоїмо декількох важливих речей.
Усі, хто боровся за Україну, і ліві, і праві – наші герої, якщо вони не чинили злочинів проти людей. А ніхто з перерахованих таких злочинів не чинив.
Злочини, які нібито чинили українські підрозділи проти мирного населення або меншин на українських територіях, мають бути вивчені й безумовно засуджені. Як і злочини проти українців. Української держави тоді не було. Наші герої за неї боролися. У тих історичних умовах, які були тоді, шукаючи союзників там, де могли, щоб захистити свій народ. Робили, очевидно, і помилки, у тому числі фатальні.
Історики повинні ретельно досліджувати і подвиги, і помилки, і перемоги, і злочини, які чинили борці за Україну. А тим більше злочини, які чинилися проти українців. Ми не можемо оцінювати минуле з сучасних позицій, поглядів і цінностей. То була інша епоха.
І ми повинні не копирсатися в минулому, а спільно з європейськими сусідами й українцями всіх походжень будувати справедливе майбутнє. Хоча б через те, що через наш популізм та егоїзм можемо його втратити, подарувавши разом із собою тоталітарному молоху, який нищить нас.
А якщо це станеться, то дізнаємося, що найбільшими злочинцями були не лише Броуді, Редіс, Зеленський і Порошенко, а й Навроцький та Туск, якими б не були стосунки між ними.