35 років Незалежності. Частина друга. Велика приватизація

Почалася приватизація.

Офіційна логіка була зрозумілою: створити приватного власника, який буде ефективнішим за державу. На практиці все виявилося складніше.

У країні існував величезний масив активів, створених попередньою системою: металургійні комбінати, шахти, хімічні заводи, енергетика, машинобудування, транспорт, колгоспи й земля. А ринкової ціни на ці активи фактично ще не існувало.

Не існувало розвиненого фондового ринку, достатнього внутрішнього приватного капіталу чи усталених правил корпоративного управління.

Зате вже були директори підприємств, чиновники, посередники, банки, торговельні структури і перші люди, які зрозуміли головну особливість моменту.

Найбільші гроші можна було заробити не тільки створюючи щось нове. Їх можна було заробити, отримавши контроль над тим, що вже було створено до тебе. Так починалася українська епоха первісного накопичення капіталу.

«Я пам'ятаю час, коли лиш починався світ, хто міг, той піднімався та й ішов», – як згодом співав С. Вакарчук. Цей рядок з пісні точно відображає дух середини 1990-х.

Тоді проявилась особливість, яка потім визначатиме українську економіку протягом наступних двох десятиліть: держава почала сприйматись як головний економічний ресурс.

Для становлення великого бізнесу визначальним став доступ до держави. Хто контролюватиме приватизацію? Хто отримає дешевший енергоресурс? Кому дадуть кредит чи дозволять не платити борги? Хто отримає податкову пільгу і матиме доступ до експорту чи імпорту?

В умовах слабких ринкових інститутів адміністративне рішення часто визначало більше за підприємницький талант. Так закладалися основи майбутньої державно-олігархічної моделі. Але одночасно відбувався інший процес, в центрі якого були люди, які нічого не приватизували.

Мільйони українців не мали доступу ні до великої приватизації, ні до державних ресурсів. Їм треба було просто виживати.

Хтось почав торгувати або відкрив маленьке кафе. Возили товар із Польщі чи Туреччини чи ремонтували автомобілі. Створювали фермерські господарства на руїнах колгоспів і залишали державні підприємства, щоб відкрити власну справу.

На базарах, у кіосках, маленьких майстернях, перших приватних магазинах народжувався зовсім інший український капіталізм. Він виглядав не надто презентабельно.

Але саме там поступово формувався клас людей, які вперше за багато десятиліть звикали до простої думки: моє економічне життя залежить насамперед від мене. Тут формувалось було коріння ФОПів як соціального й економічного феномену економіки. Це матиме величезні наслідки вже у наступному десятилітті. Бо економічна самостійність рано чи пізно породжує потребу в політичній самостійності.

Людина, яка сама заробляє гроші, поступово починає інакше дивитися на державу. Їй уже потрібна не держава, яка все дає, а держава, яка не заважає, встановлює зрозумілі правила і захищає власність. Саме з цього середовища у 2000-х почне формуватися новий український середній клас, який потім вийде на Майдани.

Але повернемось до переламної миті 1990-х. Йдеться про 1996-й рік, коли гроші знову стали грошима. Одним із символічних завершень першої половини трансформації стало запровадження гривні у вересні 1996 року.

Після років гіперінфляції, купонів і грошового хаосу країна нарешті отримала повноцінну національну валюту. Це не означало закінчення кризи.

1998 року Україну зачепила російська фінансова криза. Знову девальвація, проблеми банків, падіння попиту. Але економіка вже була іншою, ніж у 1992-му. Вона навчилася виживати, з'явився приватний сектор, власники, підприємці, власні банки. Почали формуватися великі фінансово-промислові групи.

І нарешті у 2000 році, після майже десятиліття падіння, український ВВП уперше показав зростання. Десятиріччя пішло на те, щоб економіка обновилась і показала зростання.

Що ж ми побудували? Коли я згадую ту фразу працівників колишнього Держплану – «скажіть, що треба будувати, і ми побудуємо» – то через 35 років вона звучить зовсім інакше.

У 1990-х ми все-таки зробили головний вибір. До планової економіки Україна не повернулася. Ринок був створений. Приватна власність теж. Але наприкінці десятиріччя назріло стратегічне питання.

Який саме капіталізм ми побудували? На початку нового тисячоліття відповідь уже почала проглядатися.

З одного боку набирав обертів великий капітал, який виріс із перерозподілу колишньої державної власності і дедалі тісніше переплітався з державою та політикою.

З іншого: мільйони підприємців, які нічого не отримали від приватизації й будували свій капітал самі.

Ці дві сили бізнесу України входили у XXI століття і дуже скоро між ними почнеться не тільки економічна, а й політична боротьба.