Ракета прилетіла. Що далі робити бізнесу?

Росія цілеспрямовано знищує українські бізнес-активи. Заводи, склади, елеватори, обладнання, товарні запаси. Навіщо – нам зрозуміло. Знищений завод це ж не лише бетон і метал. Це невироблена продукція, невиплачена зарплата, невиконаний контракт, несплачені податки.

Ціль ракети полягає у тому, щоб знищити не просто майно, а й сам бізнес. Зруйнувати підприємство можна за кілька секунд, а на відбудову знадобляться роки. Тоді як гроші підприємцю потрібні вже наступного дня.

А якщо застрахувати до того, як прилетіло? Повністю компенсувати всі втрати українського бізнесу неможливо. Таких грошей немає і найближчим часом не буде.

Тому Українська рада бізнесу спільно з Економічною експертною платформою та аналітичними центрами запропонували іншу модель: масштабне страхування бізнесу від воєнних ризиків. Як це має працювати?

Підприємець страхує свої активи у страховій компанії. Частину ризику бере на себе український страховий ринок, частина передається міжнародним перестраховикам. А для найбільшого, катастрофічного шару ризику передбачається державне страхове покриття.

Тобто держава не замінює собою страхову компанію і не платить за все. Вона бере на себе ту частину воєнного ризику, яку приватний страховий ринок через масштаби війни просто не здатний прийняти.

Підприємець, як і при звичайному страхуванні, звертається до страхової компанії і страхує завод, склад, обладнання, товарні запаси від воєнних ризиків. Невелику частину ризику, орієнтовно 5–10% , він залишає на собі у вигляді франшизи. Далі ризик розподіляється. Першу частину бере страхова компанія. Більшу ж система перестрахування: Експортно-кредитне агентство та міжнародні перестраховики. І тільки найбільший, катастрофічний ризик, який страховий ринок самостійно взяти не може, покривається спеціальним державним механізмом.

Тобто ніхто не платить за всі збитки.  Ризик ділять між собою бізнес, страховий ринок, міжнародні перестраховики та держава. Саме так система стає фінансово підйомною для країни у війні.

Прилетіло. Що далі?

Після удару фіксується факт ураження, визначається розмір збитків і запускається страхова виплата. Підприємцю не треба чекати, поки колись знайдуться гроші на відшкодування зруйнованого заводу. Він уже був застрахований.

І це принципова зміна логіки: ми думаємо про гроші на відновлення не після того, як прилетіло, а до того.

Причому велосипед винаходити не треба. Україна вже використовує схожу фінансову логіку. Є програма «5–7–9%», де публічний ресурс допомагає залучати значно більший банківський ресурс. Уже існують і механізми страхування воєнних ризиків.

Тепер пропонується вивести цю модель на інший рівень – зробити страхування воєнних ризиків доступним і масштабним інструментом для українського бізнесу. За розрахунками авторів концепції, одна гривня бюджетного ресурсу в такій системі може забезпечити до 1,59 гривні страхового покриття. Тобто замість того, щоб після кожного удару знову шукати гроші на компенсацію, ми створюємо систему, в якій одна гривня залучає додатковий приватний і міжнародний капітал. Це вже не теорія для тестування, а механізм.

У цій пропозиції немає нічого фантастичного. Страхові компанії є. Міжнародний перестраховий ринок є, працює ЕКА. Досвід страхування воєнних ризиків уже набутий. Механізми участі держави у розподілі фінансового ризику також працюють. Потрібно з'єднати ці елементи в одну систему і масштабувати її.

Можна сперечатися про конкретний розмір франшизи, частки страховиків, перестраховиків та держави. Це вже предмет професійної дискусії й актуальних розрахунків.

Але сама модель зрозуміла бізнесу, державі й партнерам.

Спочатку страхуємо. Потім, якщо прилетіло, не шукаємо, хто колись компенсує збитки, а запускаємо вже створений механізм відновлення.

Ракету ми цим не зупинимо.

Але можемо зробити так, щоб одна ракета, яка уразила склад чи конвеєр не молола знищити сам бізнес назавжди.