Ресторанний бізнес – емоційний барометр української економіки

Мабуть, одним із найкращих індикаторів стану української економіки є ресторанний бізнес. Причому не стільки аналітичним, скільки емоційним. Коли йдеш Хрещатиком і бачиш на місці колись модних кав’ярень, ресторанів і пивних зачинені двері з оголошенням «оренда», мимоволі виникає досить гнітюче враження.

Головна, найдорожча і найбільш показова вулиця столиці, де ще недавно вирувало життя, сьогодні подекуди зустрічає порожніми вітринами. Не дивно, що соціальні мережі періодично вибухають повідомленнями про масове закриття ресторанів.

Журналісти запитують: невже все пропало? Бізнес закривається, люди перестали ходити до кафе, економіка не витримує? Спробуймо розібратися без зайвих емоцій. Чому саме ресторани?

Ресторанний бізнес – один із найбільш чутливих до економічних змін. І причина досить проста. Коли в людей зменшуються доходи або зростає невизначеність, вони насамперед переглядають структуру своїх витрат.

Харчування, ліки, комунальні платежі, житло залишаються обов’язковими. А ось розваги, відпочинок і відвідування ресторанів переходять у категорію витрат, на яких можна заощадити. Замість модного ресторану людина обирає недороге кафе. Замість кафе – їдальню. А замість їдальні може купити пачку пельменів і приготувати вечерю вдома. Саме тому зміни в ресторанному бізнесі так наочно відображають загальні процеси в економіці. І статистика це підтверджує.

За даними дослідження Poster, восени 2026 року відвідуваність київських закладів громадського харчування скоротилася на 20% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Водночас середній чек зріс на 15%, а загальний виторг зменшився на 5%. Тобто відвідувачів стало менше, середній рахунок збільшився, але навіть це не компенсує скорочення клієнтського потоку.

Це досить характерна картина для економіки, в якій споживачі дедалі уважніше рахують свої гроші.

Хто закривається, а хто залишається? На мою думку, сьогодні відбувається певна поляризація ресторанного ринку. Найбільш вразливим стає середній ціновий сегмент. У дорогих ресторанів є своя публіка, для якої збільшення рахунку не є критичним. Недорогі кафе, їдальні та заклади швидкого харчування також зберігають попит, оскільки пропонують доступнішу альтернативу.

А ось клієнт середнього ресторану, який раніше міг дозволити собі регулярно відвідувати такі заклади, сьогодні дедалі частіше змушений обирати дешевший формат. Але тут важливо розуміти ще одну річ: зачинений ресторан не обов’язково означає збанкрутілий ресторан.

Причиною можуть бути висока орендна плата, небажання власника приміщення переглядати умови договору, проблеми з персоналом, електропостачанням або просто рішення підприємця змінити місце чи формат роботи.

Чи справді все закривається?

За даними Опендатаботу, за дев’ять місяців 2026 року в Україні зареєстрували близько 10700 нових ФОПів у сфері громадського харчування. Водночас припинили діяльність приблизно 7900. Звичайно, реєстрація ФОПа не завжди означає відкриття нового ресторану.

Але це досить показовий індикатор підприємницької активності.

Ще цікавіша статистика по Києву. Наприкінці 2025 року в столиці працювало 3370 закладів ресторанного господарства, тоді як у довоєнному 2021 році — 3458. Різниця становить лише 88 закладів, або 2,5%.

Тобто попри майже чотири роки повномасштабної війни загальна кількість працюючих ресторанів і кафе в Києві залишалася близькою до довоєнного рівня.

І я бачу це навіть на власному маршруті. Йдеш Хрещатиком – зачинені двері колишніх популярних закладів. А буквально поруч із Торгово-промисловою палатою, на Стрітенській, у приміщенні першого поверху житлового будинку, де раніше була якась контора, відкривається нове кафе. Таке собі сучасне, як кажуть мої колеги, «інстаграмне» місце.

І що цікаво, відвідувачі там є практично постійно. Отже, ринок не просто скорочується. Він змінюється.

Одні заклади закриваються, інші відкриваються, змінюються локації, формати та цінові категорії.

Порожній ресторан ще не означає відсутність клієнтів

Є ще одна тенденція, яку ми часто не враховуємо, коли оцінюємо ресторанний бізнес за кількістю людей у залі. Це доставка. Приблизно пів року тому на Бессарабці відкрився новий модний заклад. У перші дні після відкриття туди стояли черги. Меню досить просте: бургери, пиво та інші страви в сучасному, дещо хіпстерському форматі. Через кілька місяців я вирішив зайти й подивитися, як працює цей заклад. Замовив фірмовий бургер і пиво. У залі разом зі мною було двоє чи троє відвідувачів. Жодного ажіотажу. Але за приблизно 40 хвилин, які я там провів, до закладу прийшли чотири кур’єри, які забрали готові замовлення. І це вже зовсім інша економіка ресторанного бізнесу.

За інформацією, оприлюдненою на початку 2026 року, попит на доставку через Glovo зріс на 7,7%, через Bolt Food, це приблизно на 6%. Середній чек у Glovo збільшився на 19,4%. Звичайно, ці показники стосуються не лише ресторанної їжі, а й доставки продуктів із магазинів. Проте тенденція очевидна: для успішної роботи закладу вже не обов’язково мати постійно заповнений зал. Частина бізнесу переходить у доставку. І ресторан, який зовні виглядає напівпорожнім, може мати цілком пристойний обсяг замовлень.

Хоча це, звісно, ще не гарантує прибутковості.

Ми вже проходили через подібне Згадаємо пандемію Covid-19. У 2020 році кількість ресторанів, кафе та барів в Україні скоротилася приблизно на 21% – із 18,6 тисячі до 14,8 тисячі. Тоді також лунали прогнози про катастрофу ресторанного бізнесу.

Але вже у 2021 році почалося відновлення: відкривалися нові заклади, змінювалися формати, розвивалася доставка. Цей процес згодом перервало повномасштабне вторгнення. Сьогодні умови, безумовно, складніші. До економічних проблем додалися енергетичні ризики, постійна загроза обстрілів, питання безпеки відвідувачів і персоналу. Але бізнес продовжує пристосовуватися.

То що ж відбувається?

Я б не поспішав називати те, що ми сьогодні спостерігаємо, загальним обвалом ресторанного бізнесу. Скоріше це його складна і болісна адаптація до воєнної економіки.

Змінюється купівельна спроможність населення, змінюються споживчі звички, структура попиту, формати закладів і способи обслуговування клієнтів. І ресторанний бізнес, як найбільш наочний емоційний барометр економіки, демонструє ці зміни раніше й виразніше за багато інших галузей. Ресторани нікуди не зникнуть. Одні закриватимуться, інші відкриватимуться. Одні працюватимуть із повними залами, інші зароблятимуть переважно на доставці.

А ми з вами залежно від власного добробуту й надалі обиратимемо: піти до ресторанчика, замовити вечерю додому чи просто зварити пельмені. І, мабуть, саме цей вибір найкраще показуватиме реальний стан української економіки.