Маленький Йода та великий генерал: розбираємо успішність кейсу Залужного

Ознака людини, котра по-справжньому вневнена у собі та знає собі ціну, це – відсутність побоювань видатися комусь смішним. Суворий солдат Залужний та зворушливий малюк Йода на його плитоносці – яскравий і несподіваний піар-хід, який відразу поставив шах і мат тупоголовому противнику, що заповзявся розганяти чергову маячню про нібито зникнення / вбивство головнокомандуючого ЗСУ.

Але чому задум Залужного був безпрограшно-вдалим?

По-перше, тому, що у вкрай складних умовах на фронті (а ворог створив суттєві проблеми для нашого наступу, підірвавши Каховську ГЕС) вміння посміхнутися є виявом великої сили духу. Це «Слава Україні!», перекладене на мову символів. Це наше «добре сміється той, хто сміється останнім», бо час сміятися настав саме для нас. Росіянам більше не до сміху, їхні веселощі з приводу «Києва за три дні» лишилося у минулому. Тепер ходом подій керуємо ми.

По-друге, це відповідь на російське ІПСО про смерть Залужного. Щось на кшталт «не діждетеся!» – гідний тролінг ворога, акцент на невмирущості нашого генерала, адже з ним і за ним стоять фентезійні сили. Сили, котрі є вічними, як вічною є і боротьба добра (Йода) зі злом, втілення якого варіюють, а зараз мають бридкий фейс російського Ванькі, котрий у пошуках халявної водкі та краденої стіралки знову поліз у чужу країну.

По-третє, це наша «дзеркалка». Росіяни «насобачились» вигадувати міфи, а точніше – брехню про все на світі, в тому числі й про Україну. Ця брехня така ж безкрая, як їхня Сибір, і така ж убога, як депресивні регіони РФ. Тут тобі і «распятий мальчік в трусіках», і «восємь лєт бомбілі Бомбас». Ми ж не вигадуємо міфи, чи то пак казки, ми креативно переосмислюємо найбільш відомі та популярні з них. І малюк Йода – якраз із когорти таких впізнаваних образів.

По-четверте, це також наше «homo sum, humani nihil a me alienum puto». Можна бути військовим, але не бути тупим совковим солдафоном. Можна щодня дивитися в очі смерті, але не стати циніком, зберегти в собі оце безцінне humani, дитячу безпосередність, тендітність почувань, емпатію. Все це ретранслює маленький Йода, який дивиться на світ з патчу Залужного.

По-п’яте, це спроба взяти ворога «на слабо»: а вам «слабо» уявити з Йодою якого-небудь закислого у своїх шорах Герасимова чи Шойгу? Власне, про Шойгу добре написав Віталій Чепинога: йому, мовляв, тільки б роги й пасували. І не на шевроні, а на голові. Іншими словами, «наш» Йода проти їхніх побитих шашілем радянських кітелів – це наша розумова та емоційна лабільність проти їхньої ригідності.

Але чи виглядав би гармонійно Йода на одязі президента Зеленського? Ні та ще раз ні. Тому нікому й не спадає на думку прикрасити главу держави чимось подібним. Володимир Зеленський, спілкуючись з іноземними лідерами, акцентує на нелюдських стражданнях, який зазнав від загарбників український народ. Тут будь-який натяк на веселощі є недоречним.

Відтак Зеленський – це уособлення наших випробувань, складнощів та потреб, з якими стикається Україна. Але, звісно, також і опору, який чинить наш народ. Але Залужний – це чистий, ба навіть дистильований символ боротьби. Разом з обома іпостасями, які нині є у кожного українця, ми впевнено йдемо до Перемоги.

І най буде з нами сила!