Каша в голові

Прилетіла в Москву. Завтра починає роботу наша місія спостереження ПАРЄ на виборах Президента Росіі. Сходила в улюблений книжковий "Москва", купила перший політичний номер за всю історію журналу "Афіша" з крупно на обкладинці: "Что происходит?".

В номері - Акунін, Навальний, Биков, Собчак... Купила книжку Кончаловського про кіно "Возвышающий обман" - але щойно в Комерсанті прочитала його "Ужаснись сам себе": "Я русский и я скучаю по своєй родине! Я не вижу страны, которой хочу гордиться. Я вижу толпы раздраженных, недовольных лиц и чужих людей, боящихся друг друга. Я хочу гордиться своей Родиной, а мне за нее стыдно!"...

Я купила також книгу Познера, останніми словами в якій є про мрію, щоби Росія була щаслива, хай навіть він цього вже й не побачить.

Всі вони зійшлися, здавалося, в цій книгарні, як в окопі. На дверях стояла жінка з анкетою - заговорила до мене. Колишня вчителька музики по класу фортепьяно. Вона стоятиме в екзит-полі. А поки що - вивчає інтерес до книжок. Каже, що, коли питати в людини ім'я й телефон - а на підтвердження того, що ти справді цю людину опитав, це треба записати- то та людина каже вже зовсім не те, що збиралася... Жінка, озираючись на охоронця магазину, не ворушачи губами тихо попросила мене : "Не верьте ! Все эти результаты - неправдивые! И не верьте тому, что скажут наверху! Я говорю своему сыну - уезжай ты отсюда, милый! Нет у этой страны будущего!"

З цим всим у голові я вийшла "з окопу" й опинилася швидко біля пам'ятника Пушкіну. Там стояло багато дуже молодих людей з герберами в руках. Ще більше журналістів, операторів і фотографів. Вздовж дороги скупчилися гігантські оранжеві спецмашини для перевезення транспорту чомусь і навколо - поліція, що в гучномовець диктувала : "Не останавливаемся, проходим, двигаемся без остановки!" Я спитала у іноземки з камерою, що це тут, - вона знімала, але не знала. Якась молодь - неясно за що чи проти кого...

Поряд говорили про якісь намети, що іх нібито мали привезти...

Просто на мене йшов хлопець із герберою в руках і якось дивно посміхався, простягуючи іі мені. "Обьясните мне, что это за цветы у Вас? Что происходит? Что это значит?"- спитала я його. Він перестав посміхатися, зиркаючи на телефон у мене в руці, й серйозно сказав: "А я и не знаю, что это за цветок у меня, я что - я ниче - смотрите - он и не пахнет даже! - Понюхав для переконливості. - Я просто провожу вечера без скуки..". І злиняв швидко.

Фотограф, що спостерігав за нами, сказав мені: "Это всякие мальчишки, что поддерживают Путина, они даже никак не называются, меняются все время!" - "Так может, они и вправду поддерживают Путина? "- "Да они совсем молодые еще, ничего не понимают, взгляните на них!"

Хто його знає...

Згадала коридорного в готелі, що ніс мою валізу. Молодий...Говорив мені - "Они недовольны? А забыли, что 20 лет назад им за это, что они недовольны, ребра бы повытаскивали? И за все это заплачено! А они недовольны!". Він казав це мені так, ніби це я особисто забула: "Забыли, сколько на это положено? Недовольны, потому что уже не болит?"

Я спробувала запропонувати варіант пояснення: "Ну, Вы знаете, организм так спасается - забывая боль! И пусть! Пусть людям не будет больно - и они будут хотеть большего, как Вы думаете?" -" Ну, пусть!" - швидко погодився він, взявши чайові, і побажав мені гарного перебування. А ще одна дівчина розказала: "Если Путина уберут, сначала все рухнет, а когда соберется - непонятно... А может так и нужно- пожестче с народом, чтобы люди собрались и были поорганизованней".

Відчуття каші в голові, каша відчуттів - що це? Чим це відрізняється від усього, що вже було тут в столітньому циклі історіі?

На що це схоже? Помаранчева революція? Арабська весна? Хто зна ще що?

Ні на що не схоже... І перший в своій історіі політичний номер журналу "Афіша" так і пише- " За последние 12 лет все развлечения Москвы постепенно и, казалось, окончательно отодвинули политику на второй план - тем более что ничего существенного и мало-мальски живого в этой области не происходило. За последние 90 дней изменилось все: теперь обсуждают не в чем пойти на вечеринку, а как лучше утеплиться на митинг, не последние кинопремьеры, а последние теледебаты... И быстро выяснилось, что мало кто понимает, что все это значит и как с этим быть."

Всі знають, що нічого не відбудеться. Путін чесно стане Президентом, бо іншого не дано. Всі думають - що робити далі, якщо, наприклад, ти вже хотів іншого? Чула відповідь таку: любить. Тих, хто прийшов на Поклонну. А далі що? Чекать!

Я люблю тих росіян, і зараз буду зі сльозами насолоди читати іхні книжки, статті, блоги... Ось купила ще - "Любовь к истории" , незгодного Акуніна... І стану в чергу за квитком на прем'єру Набокова " Событие" в МХАТ.

Буду любить і чекать.

А завтра поіду в Думу на зустріч із кандидатами в Президенти. І напишу.

Ох, да! Ще одна цитата - " Когда у нас будет нормальное исследование национальной психологии, мы поймем и то, почему у нас такая история" ( Дмитрий Быков, " На что это похоже?"). Я думала про теж саме, тільки по-украінськи. Але ладно - він перший це написав...