Акт капітуляції для фашистської Росії

Ми постійно чуємо від наших західних партнерів, що вони погодяться на умови перемоги, які висунуть українці. Але українська влада досі остаточно не оприлюднила офіційної чіткої позиції: що саме вона вважає Перемогою України у війні за Незалежність з ордами російських фашистів. Через це у нас постійно відбуваються різні дискусії з партнерами на тему «перемоги України», «програшу чи неперемоги Росії», «мирних» договорів і «дипломатичних» рішень. І кожен учасник цих дискусій говорить про своє розуміння результату.

Хтось, як ексрадник Офісу Президента Олексій Арестович, обговорює Україну, розділену за «корейським сценарієм». Хтось, як голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, вважає, що це відведення окупаційних військ РФ на кордони станом на 23 лютого 2022 року з подальшими переговорами про долю Криму та Донбасу. Хтось, як президент Володимир Зеленський, розуміє вікторію ЗСУ як вихід на кордони України станом на 1991 рік. Хтось, як секретар РНБО Олексій Данілов, вбачає український тріумф у розвалі «російської імперії».

Такі метання аж ніяк не посилюють позиції України на дипломатичному фронті. А відсутність єдиного бачення Перемоги не дає можливості нашим дипломатам жорстко тримати переговорну лінію, апелюючи до виданих директив. Більше того, різночитання у визначенні Перемоги України сіє сумніви у лавах наших партнерів і вселяє в московського недогітлера надію, що Україну якось можна продавити на мир на якихось своїх умовах. Це також створює проблеми у відносинах із нашими західними партнерами – ми не можемо сформувати розуміння кількості необхідних ресурсів для досягнення Перемоги.

Таку невиразну позицію вже час міняти. Україні доля неочікувано дала можливість створити власний порядок денний на світовій арені та стати суб'єктом, а не об'єктом міжнародної політики. Українська влада має унікальний шанс сформувати спільну дипломатичну позицію для всього західного демократичного світу щодо однієї  з найважливіших воєн сучасності. Від результатів цієї позиції у майбутньому залежатиме вся міжнародна безпекова система.

Представники України говорять про багато важливих і правильних речей: зернову угоду, санкції, міжнародний трибунал над воєнними злочинцями. При цьому ігноруючи той факт, що суд, репарації та решта всіх правильних речей можливі лише за однієї умови – капітуляції Росії. Демілітаризація і повне ядерне роззброєння на пострадянському просторі – це капітуляція Росії. Ніякими «мирними» договорами всі ці правильні й важливі речі врегулювати неможливо. Москва ліквідувала таку можливість, закріпивши в конституції РФ територіальні претензії до Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.

Перемогою України, гарантією виплати репарацій та видачі військових злочинців з колаборантами, справедливого трибуналу над паліями війни та повною демілітаризацією РФ може стати лише акт капітуляції фашистської Росії або її правонаступників. Такий, як підписала фашистська Німеччина у 1945 та імперська Німеччина у 1918. Варіант розпаду російської федерації навіть кращий, оскільки він вирішує питання деколонізації останньої імперії та підвищує загалом безпеку в регіоні.

Відповідно, настав час сформулювати обов'язкові позиції капітуляції московського диктаторського режиму:

• негайне звільнення всіх військовополонених, заручників і незаконно утримуваних громадян України;
• виведення з території України всіх збройних підрозділів російської федерації або її правонаступників, включаючи найманців;
• повне відновлення територіальної цілісності України у межах 1991 та повернення анексованої території Автономної Республіки Крим і Севастополя під контроль України;
• передача на користь України всіх закордонних активів російської федерації або її правонаступників, які потрапили під санкції на дату підписання акта капітуляції;
• передача Україні для притягнення до кримінальної відповідальності осіб із числа політичного та військового керівництва російської федерації, а також учасників державної інформаційної пропаганди РФ;
• передача Україні для притягнення до кримінальної відповідальності всіх українських колаборантів, які працювали на користь російської федерації;
• виплата Росією або її правонаступниками на користь України не менше ніж 25% доходу від сировинного експорту російської федерації або її правонаступників протягом принаймні 20 років;
• повне знищення російською федерацією або її правонаступниками під контролем міжнародних організацій усієї ядерної зброї.

Будь-які інші пропозиції щодо «мирного» врегулювання війни вважатимуться неприйнятними і прирівнюватимуться до державної зради.

Ініціатором такого акту має стати Верховна Рада. По-перше, у нас парламентсько-президентська республіка. По-друге, будь-які міжнародні документи ратифікуватиме саме вищий законодавчий орган держави.

Умови, які будуть прописані в цьому документі, дадуть нам змогу створити незалежну державу Україна, якою її бачить суспільство. Більше того, офіційні критерії капітуляції РФ зміцнять переговорні позиції українських дипломатів. У відповідь на будь-який політичний тиск вони впевнено зможуть сказати: «Хлопці, ми раді, що ви хочете переговорів. Але ми не можемо на це піти, бо маємо директиву Верховної Ради. Все, що не вписується в цю директиву, є державною зрадою. Тож вибачте, ми це навіть обговорювати з вами не будемо. А тим паче з росіянами».

Більше того, без капітуляції (а ще краще розпаду) Росії Україну ніхто не візьме ні в ЄС, ні в НАТО. Поки Росія становитиме загрозу східним рубежам Європи, шлях нам до цих політичних структур заказано. До того ж, за підсумками укладання «мирної» угоди ніхто із західних урядів не захоче знову злити «російського ведмедя».

Щоб уникнути цього варіанту, українська влада зобов'язана офіційно затвердити умови капітуляції Росії й доносити їх на всіх міжнародних платформах. І зрештою підвести закінчення війни до цього результату. Все інше – це відкладена війна з росіянами, яку вестимуть наші діти та онуки.