Духовенство Московського патріархату в Україні готове присягнути Варфоломію. Чому це не вихід?

Священнослужителі УПЦ МП звернулися до Вселенського патріархату з проханням про надання їхнім парафіям особливого статусу
фото з відкритих джерел

«Звертаємося до Святої Матері Церкви Константинополя»

Отці УПЦ МП просяться у юрисдикцію Константинопольського патріарха. При цьому вони перебувають не у діаспорі. а на визначеній Томосом території ПЦУ.

Без жодного злорадства та «реваншистських настроїв», як про це пишеться у зверненні отців УПЦ МП до Варфоломія. Але для розуміння ситуації та заради уврачування церковної проблеми, думаю, всі погодяться, що потрібен правильний діагноз ситуації.  

Визнати Томос наразі отці не можуть, бо, як написано у зверненні: «необхідний перехідний період для проведення просвітницької діяльності серед парафіян та підготовки їх до прийняття того, проти чого їх налаштовували протягом кількох десятків років».

Погоджуюся – для багатьох травмованих московським обрядовірством вірян потрібен такий перехідний період із визначеним терміном.

Але перед тим потрібно з'ясувати, хто цих вірян налаштовував проти Томосу та Українського православ'я загалом, давав їм брехливу історію православ'я в Україні, перекручував на свій лад канони, перехрещував охрещених і т.п. Потрібно їх запитати, з якою метою вони це робили.

Бо чи не вийде так, що ті ж особи, які десятиліттями розказували про «Московську Церкву-матір», «Київську митрополію як споконвічну частину Московської церкви», «неблагодатних розкольників», «стамбульського патріарха», а згодом – про «неправильний» Томос і т.п. нісенітницю, зараз почнуть (або ж не почнуть, і будуть робити вигляд, що нічого не сталося) проводити «просвітницьку діяльність» для своїх парафіян.

Чи може весь цей «багатолітній тягар взаємних образ» – то лише справа рук «підступного» єпископату, який «налаштовував», а наразі «відмовчується»? То давайте про це скажемо і назвемо цих ієрархів.

І ще. Як цей процес «просвітництва» під омофором Константинополя уявляється отцям? Будуть лекції на тему – «я вам брехав, бо мене змушували»? або «я нехтував канонами, бо так казав єпископ»?

Чи може будуть написані брошури, де буде правдива, а не московитська версія розвитку православ'я в Україні? А цієї правди раніше не було чи ж зараз немає де прочитати?

Скільки часу потрібно буде на це «просвітництво», і хто його визначить - цей час?

Без розуміння того, що ж буде відбуватися після того, як Константинополь задовольнить їх прохання, якось всі ці ініціативи виглядають як прості бажання нічого не змінювати і благосно «добути» свій вік.

А далі – хоч трава не рости...

***

«Ваша Святосте!

Звертаються до Вас священнослужителі УПЦ, з великим проханням, щодо переходу наших парафій до Вселенського патріархату, під Вашу опіку.

Ми священники, не маємо важелів впливу на дії наших єпископів, які не були присутніми в 2016 на Всеправославному соборі чи в 2018 на Соборі, під час постання ПЦУ.

Можна було б визнати рішення собору 2018 року, так як саме УПЦ є нащадком Константинопольського патріархату, але більшість наших парафіян не бажають цього через агресивні методи прихильників ПЦУ, які схожі більше на рейдерські захоплення майна, ніж на прагнення братського спілкування.

Останні тридцять років в православному середовищі України точиться протистояння через розділення. І відтак, на нашу думку, необхідний перехідний період для проведення просвітницької діяльності серед парафіян та підготовки їх до прийняття того, проти чого їх налаштовували протягом кількох десятків років.

Сьогодні, в нашій країні війна, ми не маємо морального права бути частиною московського патріархату, але й переважна більшість парафіян та священників не готова долучитися до ПЦУ, через багатолітній тягар взаємних образ, які обтяжуються реваншистськими настроями духовенства ПЦУ по відношенню до духовенства і вірян УПЦ. У багатьох храмах, що були переведені, або захоплені прихильниками ПЦУ не вистачає священнослужителів, а під час богослужіння є лише невелика кількість парафіян. Натомість люди бажають, радше, молитися у пристосованих приміщеннях, ніж йти на службу до братів, що силоміць відібрали церковну споруду, лише через конфесійну приналежність.

Наші єпископи відмовчуються і не роблять ніяких кроків, щоб вирішити цю ситуацію, зокрема відновити євхаристичне спілкування з Вселенським Престолом.

Тому, звертаємося до Святої Матері Церкви Константинополя, з проханням, про надання, нижче підписаним парафіям, окремого статусу ставропігії або тимчасового екзархату на перехідний період ,у кілька років, з назначеним Вами єпископом.

Просимо прийняти наші парафії під свій омофор.»