Розпад РФ. Чи треба боятися невідворотного?

Нещодавно колеги попрохали мене звернути увагу на статтю Лорі Бристоу, яка вийшла у впливовому британському журналі «Prospect Magazine». Бристоу – колишній посол Великої Британії в рф. Тобто, він професійно знається на росії – наскільки представник англо-саксонської цивілізації взагалі здатен зрозуміти антицивілізацію, на яку неухильно перетворюється путінська росія.

Доволі розлога стаття – це роздуми інформованої досвіченої людини щодо відношення демократичного світу, в першу чергу, Об’єднаного Королівства, до Росії після її неспровокованої агресії проти України. Мова про дії, які можливі сьогодні, і головне – про стратегічні підходи на майбутнє.

Стаття примітна тим, що більшість її положень викликає не просто схвалення, а захват. Тому що не тільки відповідають британським інтересам, що природно, але й принципово співпадають з баченням тверезої української аналітики. Але одна принципова теза автора, яка стосується можливого розпаду Росії, перекреслює і заперечує весь позитив статті.

Почну зі співпадінь.

Перше за все, це твердження, що сталого миру між Україною і росією не може бути, допоки або Росія не зазнає принципових політичних змін, або принципових змін зазнає підтримка України колективним Заходом. Це прозорий натяк на те, що якщо союзники і партнери України не почнуть постачати їй сучасне озброєнні у обсягах, які вимагає фронт, схожий по інтенсивності з фронтами Другої Світової, тоді доведеться довго чекати зміни керівництва у Кремлі.

Сучасна росія старанно мавпує Радянський Союз, до якого не дотягає за усіма параметрами, окрім немотивованої агресивності і байдужості до загибелі своїх громадян в безглуздих війнах, які є проекцією страхів і фантазій керівництва країни. Тому цілком вірогідно, що політичні зміни після відходу Володимира Путіна від влади (у наслідок смерті чи заколоту) будуть подібні тому, що відбувалося після смерті Йосифа Сталіна.

Тобто, як натякає автор, спочатку сформується влада, схожа на путінську, але без його зацикленості на власній історичній місії, такий собі «колективний Путін-лайт». А лише потім прийде новий Микита Хрущов, і путінізм буде розвінчано, як був розвінчаний культ Сталіна. Але на це підуть роки, якщо не десятиріччя. І весь цей час війна різної інтенсивності у центрі Європи буде тривати.

Дуже подобається безальтернативна, фактично імперативна теза Лорі Бристоу, що Захід не може допустити, щоб росія підкорила або знищила Україну. Навпаки, треба зробити все необхідне, щоб Україна стала успішної європейською демократією.

А твердження, що не можна йти на поступки ані путіну, ані навіть його наступникам і, головне, не змушувати до цього Україну – це взагалі свято єврооптимізму.

Важко не погодитися з тим, що стійкій мир можливий лише за умови, що Україна буде здатна захистити себе під час тривалого перехідного періоду росії від сучасного середньовіччя, до якого вона прямує зусиллями влади, підтриманої народом, до міжцивілізаційного співіснування. А безпекові гарантії Україні від розвинутих країн мають бути не папірцем з підписами, подібно Будапештському меморандуму, який нікого не стримує, а реальними оборонними можливостями.

Все слушно викладено і про перегляд західної системи впливів і просування західної системи цінностей, які помітно програють російській пропаганді, побудованій на карколомній брехні, як і передбачав Дж. Оруелл.

А тепер про важливе твердження Лорі Бристоу, з яким погодитися вкрай важко.

Маю на увазі його категоричну вимогу навіть не обговорювати сценарій можливого розпаду постпутінської Росії. Якщо продовжувати літературні асоціації, то це схоже на вигаданого Джоан Роулінг Лорда Волан-де-Морта, чиє ім’я не можна було називати. Але від цього він не переставав існувати, і загроза від нього не зменшувалася, а навпаки.

Але справа не у кумедності ситуації, а в тому, що автор намагається заперечити і замовчати один з вельми вірогідних варіантів майбутнього росії.

Російська Федерація – найбільша за площею країна світу. Відповідно, у ній автоматично виникає проблема зв’язності.

В першу чергу, сьогодні цю проблему вирішує російська авіації, яка більш ніж на 90% складається з імпортних літаків. З урахуванням санкцій, за два-три роки більшість з них замруть на землі. Залишаться дві залізничних магістралі – Транссибірська і Байкало-амурська. І вони обидві є законної воєнною ціллю для України, тому що по ним на російсько-український фронт доставляється зброя з Північної Кореї. Дивлячись на останні події, зв’язність Росії вже під питанням, а це – вирішальна передумова розпаду.

З іншого боку, серйозну, хоча поки що непублічну цікавість до сценаріїв розпаду виявляють як раз російські регіональні еліти, бо вбачають у самостійності можливості для власного соціально-економічного розвитку. Вкрай несправедлива російська система розподілу суспільного багатства тримається на авторитаризмі путіна. Як тільки він послабне, а агресія проти України критично послаблює Росію у стратегічній перспективі, то відцентрові регіональні тенденції в рф відразу проявляться. І це буде об’єктивним, а не спровокованим процесом, в авангарді якого можуть опинитися як раз ті сили, які сьогодні начебто демонструють повну солідарність з Кремлем, зокрема, Чечня, Бурятія, Татарстан.

Врешті решт, тільки зникнення у процесі дезінтеграції російської неоімперії, переорієнтація її нестримної агресії не назовні, а всередину себе, на з’ясування кордонів нових квазідержавних утворень, і гарантує сталий мир як Україні, так і Європі загалом.

Звісно, відразу руба стане питання контролю за нерозповсюдженням російської ядерної зброї та іншої зброї масового знищення. Це дійсно складна задача, узгодженого рішення якої поки не існує. І це рішення треба шукати вже зараз, бо свого часу воно може знадобитися.

Все одно задача контролю ядерної зброї – простіша і, так би мовити, приємніша, ніж ліквідування наслідків її застосування Кремлем в процесі протистояння з НАТО, яке продовжує поглиблюватися. При чому, російському керівництву не потрібні реальні приводи для агресії, як от розмови на Заході про розпад рф, тому що вигадані працюють не гірше, а химера «руського світу» виправдовує абсолютно все.

Як фахівець стверджую: щоб знешкодити ядерний пристрій, його треба розібрати на безпечні складові. З ядерною державою – так само.

Тому не буду здивований, якщо Лорі Бристоу, справжній дипломат Об’єднаного Королівства, мав на увазі, що потрібно припинити пусті балачки про розвал росії. Але треба тихо і ефективно діяти в цьому напрямку. Тоді до статті пана Бристоу взагалі претензій і питань не залишається.