Мовне питання і патріотизм

Якщо ви підштовхнете людину в тому напрямі, в якому вона йде сама, ця людина, якщо має хоч трохи гідності, не почне рухатися в цьому ж напрямі швидше.

Навпаки, вона уповільнить рух, можливо зупиниться, а можливо й розвернеться на 180 градусів.

Бо ви своїм штовханням її принижуєте, поводитеся з нею як конвоїр з підконвойним.

Про це дуже варто пам'ятати тим, хто зараз активно, навіть агресивно, вимагає від інших чимшвидше, з патріотичних міркувань, переходити 100% на українську мову навіть у приватних дописах на Фейсбуку.

Напише людина про Україну щось патріотичне, але російською – а їй, замість підтвердження єдності на ґрунті патріотизму, зауваження від «мовного патруля»: «гей, а чого не українською?!».

Виходить, що є патріоти еталонні, а є другосортні, такі собі убер- і унтерюкрейнменши, і перші другим не дають забути про їхній поки-ще-неповноцінний статус.

Допомогти такі підштовхування точно не допоможуть. А зашкодити – точно зашкодять.

А як має бути?

1. Якщо переважно російськомовна в минулому людина переходить на українську – не стримуйте себе, привітайте її.
2. Якщо при цьому робить мовні помилки – краще їх взагалі не помічати. А якщо хочете щось виправити, то дууууже тактовно. Аби не підштовхнути й не відштовхнути.
3. А якщо людина патріотично висловлюється про Україну російською – потіштеся її патріотизмом і НЕ ШТОВХАЙТЕ ЇЇ У СПИНУ вимогами на кшталт «а тепер те саме, але українською!». Якщо її патріотизм щирий, вона рано чи пізно зробить цей крок сама. Коли і наскільки буде до цього готова.

А ви тимчасом вгамуйте в собі «сверблячку мовного патруля». Бо виглядає це як штучне нагнітання розбрату. Хоч, можливо, і зі щирих патріотичних міркувань.