Це війна Путіна? Навіщо Шольц верзе маячню
Шольц чудово розуміє, на яких настроях німецьких виборців він може зіграти
Шольц, який каже, що «це війна Путіна», чудово знає соціологію.
Але він також знає, наскільки популярною в повоєнній (Західній) Німеччині була думка про те, що німці у Другій Світовій війні насправді є не агресорами, а... найбільшими жертвами.
«Переважним уявленням про Німеччину в Німеччині Аденауера був образ потрійної жертви: спершу в руках Гітлера – величезний успіх фільмів на кшталт Die Letzte Brücke («Останній міст», 1954)... чи «Канаріс» (1955) допоміг популяризувати уявлення, що більшість добрих німців під час війни опиралися Гітлеру; потім в руках їхніх ворогів... і, нарешті, завдяки зловмисним «перекрученням» повоєнної пропаганди, яка – багато хто вірив – свідомо перебільшувала «злочини» Німеччини й применшувала її втрати».
(Тоні Джадт, Postwar: A History of Europe Since 1945).
В нас багато хто вірить, що німців після Другої Світової війни «перевиховали» американці. Насправді це «перевиховання» тодішні німці переважно сприймали з глухим роздратуванням, а скільки-небудь масово воно подіяло лише на тих, хто під час війни або ще не народився, або точно не вчинив жодних персональних злочинів. Ті, хто брав участь у війні або активно її підтримував, навпаки, масово тікали від відчуття власної відповідальності – по-перше, в трудовий ентузіазм (тут було б доречно сказали «пахали як прокляті») та, по-друге, в масову віру у власний статус народа-жертви (а не народа-злочинця).
Не випадково на коліна у Варшаві став не перший, не другий і не третій, а лише четвертий канцлер ФРН, і сталася ця сенсаційна подія лише у 1970 році.
Тож Шольц чудово розуміє, на яких настроях німецьких виборців (а також, цілком ймовірно, деяких «російських друзів») він може – і явно хоче – зіграти.
А нам звідси урок щодо того, якої реакції на нинішню війну та перемогу в ній України реалістично очікувати від завтрашніх росіян.